Своїми Банановими Сніданками Пірат зажив неабиякої слави, сюди юрбами збігаються його друзяки з усієї Англії, навіть ті, що мають алергію на банани чи просто їх терпіти не можуть — бодай глянути, бо завдяки бактеріям, викладанню в ґрунті мережива кілець і ланцюгів одному Богові відомо якими петлями плоди сягали довжини у півтора фута — хоч вірте, хоч ні.
Пірат відливає в туалеті, в голові — жодної думки. Відтак загортається у вовняний халат, який носить навиворіт, щоб приховати кишеню із сигаретами (виходить не дуже) і, обходячи теплі тіла приятелів, суне до засклених дверей, вислизає надвір, покректує від болю, коли у пломби заходить холод, потім підіймається гвинтовими сходами у садок на даху і ненадовго зупиняється, споглядаючи річку. Сонце ще не зійшло. Вдень, мабуть, задощить, але зараз небо напрочуд чисте. Велика електростанція, чітка лінія газгольдерів за нею: кристали, вирощені у мензурці ранку, димарі, вентиляційні отвори, башти, трубопроводи, кручені пасма пари й диму…
— Ггаахх, — безголосо реве Пірат, спостерігаючи, як подих стікає за парапет. — Ггааххх! — Дахи будинків танцюють у ранковому сяйві. Велетенські банани — променисто-жовті, волого-зелені. Піратовим товаришам десь унизу сниться Банановий Сніданок, і вони пускають слину. Цей чисто умитий день має бути не гіршим за інші…
А чи буде? Далеко на сході край рожевого виднокола щось яскраво зблискує. Якась нова зірка… це щонайменше, інакше б не помітив. Він перехиляється через парапет, аби краще роздивитися. Яскрава цятка перетворюється на коротку вертикальну лінію білого кольору. Десь далеко, над Північним морем… не ближче… крижані поля і холодний відблиск сонця…
Що воно таке? Нічого подібного ще не бувало, але про щось таке Пірат знає. Бачив у фільмі зо два тижні тому… це інверсійний слід. Уже вище на палець. Але то слід не літака, літаки не запускають вертикально. Це нова і досі Найсекретніша німецька ракетна бомба.
«Свіжа пошта». Він прошепотів, а чи лиш подумав? Пірат тугіше зав’язує потертий пояс халата. Їхню далекобійність оцінюють у 200 миль, якщо не більше, а інверсійний слід за 200 миль не розгледиш, так?
О! Саме так: за вигином земної поверхні, далі на схід, сонце отам, щойно зійшло над Голландією, б’є у вихлоп ракети, у краплі й кристали, і вони сяють над морем…
Раптом біла лінія зупинилася. Це може означати відсікання палива, кінець горіння, як там німецькою… Brennschluss[2]. У нас і слова такого нема. Або ж засекречене. Нижній край лінії, початок зірки, вже згасає у червоному світанку, але ракета опиниться тут ще до того, як Пірат побачить схід сонця.
У небі завис розмитий, у двох-трьох напрямках розшарпаний слід. Рухаючись суто за балістикою, ракета здійнялася вище. І стала невидимою.
Хіба він нічого не має робити?.. вийти на зв’язок з оперативним штабом у Стенморі, ракета повинна бути на радарах Каналу? — ні, часу справді нема. Звідси до Гааги менше п’яти хвилин (за цей час він хіба встигне до перекусної на розі… а світло від сонця досягне планети кохання… часу взагалі не лишилося). Вибігти на вулицю? Попередити інших?
Зірвати банани. Він чалапає по чорному компосту до теплиці, відчуває, що от-от всереться. Реактивний снаряд на висоті шістдесят миль мав би вже досягти вершини траєкторії… почати падати… і ось…
Каркас пронизує денне світло, нагорі сяють молочно-білі шибки. Хіба може бути зима — навіть отака — настільки понурою, щоб зістарити здатне співати на вітрі залізо чи затуманити вікна, які відчиняються в іншу пору року і вціліли лише якимось дивом?
Пірат дивиться на годинник. Нічого не відбувається. Сверблять пори на обличчі. Очистивши розум — прийом бувалого десантника — він ступає у вологу спеку свого бананника і кидається вибирати найстигліші та найкращі плоди, складає у полу халата. Змушує себе рахувати лише банани, босоніж просуваючись у тропічних сутінках поміж хитавиці кетягів, серед жовтих канделябрів…
І знову назовні, до зими. Слід ракети вже зовсім зник. Піт холодить шкіру незгірш за кригу.
Небавом Пірат запалює сигарету. Він не почує, як прилетить ця халепа, вона мчить швидше за звук. Перша звістка про неї — вибух. А потім, якщо ти ще досі тут, почуєш, як вона підлітає.
А коли вцілить точно — ахх, ні — на частку секунди доведеться відчути, як самісінький її кінчик усією страхітливою масою вріже тобі згори по черепу…
Пірат сутулиться і гвинтовими сходами несе банани донизу.
Блакитною плиткою внутрішнього двору до кухні. Рутина: увімкнути американський блендер — виграв минулого літа в одного янкі, перекинулися в покер, ставки на столі, офіцерські квартири десь північніше, тепер уже й не згадаєш… Порізати на шматки кілька бананів. Зварити каву в електричній кавоварці. Дістати з холодника посудину з молоком. Розтовкти в молоці банани. Чудово. Захищу всі поїдені бухлом шлунки Англії… Шматочок маргарину, понюхати — ніби нічого, розтопити на пательні. Ще почистити бананів, покраяти уздовж. Шкварчать довгі кусні маргарину. Розпалити духовку — бух, одного дня ми всі злетимо в повітря, о, точно-точно, так і буде. Почищені цілі банани викласти на решітку, щойно розжариться. Знайти зефірки-маршмелоу…
Хитаючись, заходить Тедді Блоут — з Піратовою ковдрою на голові, — підсковзується на банановій шкірці і падає на дупу.
— Вбитися можна, — бурмоче.
— Німці тобі в поміч. Вгадай, що я бачив із даху.
— Що, V-2 пролетіла?
— Так, А-4[3].
— Бачив у вікно хвилин десять тому. Дивно, правда? А потім жодного звуку. Не долетіла, мабуть. Може, впала у море.
— Десять хвилин? — Пірат прикидає час за годинником.
— Не менше. — Блоут сидить на підлозі, намагається примоцувати бананову шкірку до вилоги піжами замість бутоньєрки.
Пірат іде до кімнати і таки телефонує у Стенмор. Доводиться пройти звичну і неймовірно довгу процедуру, але Пірат розуміє, що у ракету вже не вірить. Задля нього Всевишній зірвав її з безповітряного неба, наче сталевий банан.
— Прентіс на дроті. Ви там не чули якогось брязкоту з Голландії? Ага, щойно. Ага. Так, ми її бачили. — Так і відбивають у людей смак до світанків. Кладе слухавку. — Загубили над береговою лінією. Кажуть, «недоношений Бреншлюс».
— Не парся. — Тедді відповзає до зламаної койки. — Це не остання.
Добрий друзяка Блоут, він завжди скаже щось гарне. Коли Пірат чекав кілька секунд, аби поговорити зі Стенмором, то думав, що все, небезпека позаду, Банановий Сніданок врятовано. Але то лише відстрочка. Хіба не так? Ракета і справді не остання, і будь-яка інша достоту так само може впасти на голову, а скільки їх, не знає ніхто по обидва боки фронту. Чи зможуть вони перестати стежити за небом?
Осбі Філ стоїть на хорах, однією рукою тримаючи біля матні своїх смугастих піжамних штанів чи не найбільший Піратів банан, а другою пестить його велетенський жовтуватий вигин. Звертаючи до стелі тривірші в розмірі 4/4, Осбі вітає схід сонця такими словами:
4
Елізабет Ґрейбл — американська акторка і танцівниця, відома своїм фото в купальному костюмі, яке стало дуже популярним у 1943 році.