Аж тут з’ясовується, що електрична лампочка над полковниковою головою — та сама лампочка «Osram», під якою спав колись на лежанці підземної ракетної фабрики в Нордгаузені Франц Пьоклер. За статистикою (таку Вони пускають чутку), кожна n-тисячна електрична лампочка досконала, всі дельта-q нарощені ідеально, тому не варто дивуватися, що вона досі тут і не перегоріла. Втім, істина ще приголомшливіша — ця лампочка безсмертна! Вона світиться, власне, з двадцятих років, має старомодний дзьобик на кінчику і не така грушоподібна, як нинішні. Ох і багато чого розповіла б ця лампочка, якби вміла говорити — ну, щоправда, говорити вона таки вміє. Сьогодні вона диктує Педді МакҐоніґлу м'язові модуляції важеля, що мають петлю зворотного зв’язку за посередництвом Педді до генератора. Ось вона,
ІСТОРІЯ БАЙРОНА, ЛАМПОЧКИ
Так судилося, що «Tungsram» створив Байрона у Будапешті. Ймовірно, його одразу хапнув ас торгівлі — батько Ґьози Рожавьольдьї, Шандор, що контролював територію всієї Трансильванії і настільки було натуралізувався, що головний офіс уже пробирала параноя, мовляв, Шандор може на всі підприємства навести злі чари, якщо не дати йому того, що хоче. Як не дивно, але йому, торговцеві, дуже хотілося, аби син став лікарем, і це здійснилося, але так, видно, сталося, що погані хитровідьомські аури Будапешта в останню хвилю перенесли народження Байрона в «Osram», що в Берліні. Перенесли, так. Там справжній Рай для Лампенят, над котрим доброзичливо посміювався, наче то якесь кіно абощо, Великий Бізнес, ха, ха! Але не дозволяйте їм себе ошукати, бо передовсім це бюрократія, а Рай для Лампенят — побічне. Всі накладні витрати — так, з власної кишені Компанія оплачує квадратні ліги органді, великі бочки рожевої та блакитної Немовлячої Фарби «IG Farben», хандредвейти[609] хитрих сіменсівських Пустушок для Електричних Лампенят, надає Лампочкам-сисунцям форму для 110-вольтового струму без найменших втрат потужності. Так чи інак, Лампочкові хлопці займаються тим, що створюють видимість потужності, потуги супроти ночі, не беручи до уваги реальності.
Насправді Р. Д. Л. досить таки вбогий. З брунатних крокв звисає павутиння, час від часу на підлозі з’являється тарган, тож усі Лампенята хочуть перевернутися і на нього подивитися (як Лампочки, вони видаються цілком симетричними, Розумнику, але пам’ятай, що контакт у них на кінчику цоколя) й нумо у-гукати! аггг-ґакати! тьмяно присвічувати ошелешеному таргану, що сидить паралізований — так би й розчавив — на голих дошках, а тоді мчить, знову переживає жах несподіваного напливу струму з нізвідки під всевидющою Лампочкою високо над головою. У своїй невинності Лампочки-Малята нічогісінько не петрають в абреакції таргана — вони відчувають його страх, але не розуміють, що воно таке, їм просто хочеться з ним товаришувати — він цікавий і гарно ворушиться. Всі схвильовані, крім Байрона, який вважає решту Лампенят купою дурнів. Він безперестанку веде боротьбу за те, аби звернути їхні думки на щось значуще. Привіт, Малята, я Байрон-Лампочка! А ось і пісенька, що лунає ось так…
Уся біда в тому, що Байрон — стара-престара душа, ув’язнена у скляну світлицю Лампеняти. Він ненавидить це помешкання, лежання горілиць та очікування, поки тебе виготовлять, навіть нічого послухати у гучномовцях, окрім чарльстонів, а тоді час від часу звернення до Нації — хіба це життя? Байрон хоче вшитися звідси і чимсь зайнятися, годі й казати, що тут у нього загострюються різноманітні нервові розлади: Лампеняча Прілість, щось штибу корозії на гвинтовій різьбі, Лампенячі Кольки, гострий спазм високого опору десь у глибині витків вольфрамового дроту, Лампеняче Перенасичення легенів киснем, коли він буквально відчуває порушення вакууму, хоча органічних підстав для такої підозри нема…
Коли зрештою надходить День Мобілізації, будьте певні, Байрон тріумфує. Довший час він виношував справді божевільні й надзвичайно грандіозні плани — він організує всі Лампочки й, уявіть собі, заручиться політичною підтримкою в Берліні, він уже починає петрати в Тактиці Стробування, лишилося тільки виробити навички (це майже йога) вмикатися і вимикатися з частотою, близькою до альфа-ритму людського мозку, а тоді можна досягти навіть епілептичного нападу! Направду. Байрон під кроквами своєї палати мав видіння, 20 мільйонів Лампочок по всій Європі починають світити у певному синхронізованому ритмі, заданому одним з багатьох його агентів у Мережі, і всі ці Лампочки починають стробувати разом, люди борсаються у 20 мільйонах кімнат, як риби на березі Досконалої Енергії… Увага, люди, це для вас пересторога, наступного разу дехто з вас таки вибухне. Ха-ха. Так, ми спустимо на вас наші загони камікадзе! Чули про Киргизьке Світло? Так от це — навіть не гепа світляка порівняно з тим, що ми… ой, ви не чули про… ну, тоді шкода. Тому що кілька Лампочок, скажімо, мільйон, якихось 5 відсотків від нашої кількості, більше ніж прагнуть спалахнути одним грандіозним вибухом, а не перечікувати терпляче задумані проєктом години… тож Байрон мріє про свій Партизанський ударний загін, хоче зацідити Герберту Гуверу, Стенлі Болдвіну[610], всім тим виродкам, простісінько межи очі єдиним скоординованим спалахом…
Але Байрон прокидається, і то дуже неприємно! Організація вже існує, але то людська організація, відома як «Phoebus», міжнародний картель електричних лампочок з осідком у Швейцарії. Гóловно підпорядковується «GE International», «Osram» та «Associated Electrical Industries of Britain», якими, своєю чергою, на 100, 29 і 46 відсотків відповідно володіє американська «General Electric Company». «Phoebus» фіксує ціни і визначає довговічність усіх лампочок світу, від Бразилії до Японії та Голландії (хоча «Philips» у Голландії — скажений собака картелю, будь-якої хвилини готовий зірватися і завдати страхітливої шкоди всій великій Комбінації). Беручи до уваги такий стан загального пригнічення, новонародженій Лампо-Малечі, здається, нема іншої ради, як починати з низів.
Але наразі «Phoebus» не знає, що Байрон безсмертний. Свою кар’єру він починає з винятково жіночого опійного кубла у Шарлоттенбурзі мало не на очах статуї Вернера Сіменса, палаючи в канделябрі з багатьма іншими лампочками, що стали свідками наймлосніших форм Республіканського декадансу. Він запізнається з усіма лампами закладу: Беніто-Лампа із сусіднього канделябра планує втечу, тоді ж бо як Берні — далі коридором, у туалеті — завжди має напоготові безліч анекдотів про урологію, а його мама Бренда в кухні розповідає про кукурудзяні галушки з гашишем, про дилдо з приспособою для перекачування струменів опійного оргазму у капіляри матки, про молитви до Астарти і Ліліт, королеви ночі, про досягання істинної Ночі Іншого, ти холодна і гола на лінолеумній підлозі після багатьох днів без сну, тож мрії та сльози стають природним станом…
Одна за одною, місяць за місяцем перегорають і зникають лампочки. Перші такі випадки Байрона боляче вражають. Він досі вважається новоприбулим, ще не прийняв свого безсмертя, але в години світіння починає усвідомлювати швидкоплинність інших: дізнається, що любити їх, поки вони тут, стає легше, і любов до них гострішає — любити, ніби їхній термін служби добігає кінця. Невдовзі Байрон стає Незмінним Старожилом. Інші одразу розпізнають його безсмертя, але ніколи про це не говорять, так, хіба загальними словами, коли з інших частин Мережі доходить, блимаючи, усілякий фольклор, казки про Безсмертних: одна у кабінеті кабаліста в Ліоні, нібито знається на магії, інша в Норвегії, висить на стіні складу, дивиться в арктичну білизну, тож південніші лампочки від самої лиш думки про такий стоїцизм починають злегка стробувати. Якщо там навіть і є інші Безсмертні, вони залишаються безмовними, але у цій безмовності дуже багато всього, а може, й геть усе.
609
Англ.