Відтак він насправді стрибає туди-сюди, підкидаючи коліна та бавлячись тростиною, у якої ручка — голова В. К. Філдза[12], ніс, циліндр і все таке інше, і, безперечно, він здатний до магії, поки оркестр грає другий рефрен. Супутньою стає фантасмагорія, реальна фантасмагорія, вона рветься на екран над головами глядачів крихітною колією елегантного вікторіанського перетину, що нагадує профіль шахового коня, задуманого примхливо, але не вульгарно, — потім, промчавши назад, туди-сюди, часом образи змінюють масштаб так стрімко, так непередбачувано, що, як то кажуть, ви схильні іноді вплітати колір лаймовий у рожевий. Ці сцени — найяскравіші моменти Піратової кар’єри сурогатного фантазера, вони при ньому, відколи він носив тавро «Молоде-Зелене», яке безумовним знаком хвороби Дауна росло просто з його голови. Якийсь час Пірат уже знав, що окремі епізоди його снів не можуть належати йому. І не завдяки скрупульозному аналізу вдень — а просто знав. Але пізніше настав день, коли він уперше здибав наживо власника сну, який йому, Піратові, наснився: біля фонтанчика з питною водою у парку дуже довгий ошатний ряд лавочок, і таке відчуття, наче саме за причесаним краєм куцих кипарисів розляглося море, сірий брук на доріжках видається м’яким, як широкі криси фетрового капелюха, хоч лягай та спи, і раптом з’являється слинявий розхристаний торботряс, з яким і здибатися страшно, зупиняється й стежить, як дівчата-скаути намагаються відрегулювати напір води у фонтанчику. Вони схилилися і не відають, безтурботні симпатяшки, що неминуче заголюють при цьому краєчки білих бавовняних трусиків, округлення юного жирку маленьких сідниць — вражаючи Генітальний Мозок, хоча і схиблений. Волоцюга вишкірився, тицьнув пальцем, а потім озирнувся на Пірата і сказав щось геть неймовірне:
— Гля! Дівчата воду качають… вночі буде жара, га? — і відверто втупився у Пірата, не прикидаючись… Отже, ці слова наснилися Піратові позаминулого ранку, перед самісіньким пробудженням, вони були у звичному списку призів на Змаганні, де стало людно й небезпечно, якесь вторгнення вугільно-чорних вулиць… він не дуже добре пам’ятав… до смерті наляканий, відповів:
— Іди собі, бо покличу поліцію.
Це вирішило нинішню проблему, але ж рано чи пізно настане час, коли ще хтось дізнається про його дар, хтось, для кого це важливо — у Пірата була власна затяжна фантазія, радше, мелодрама Ежена Сю, у ній організація індіанців-дакота чи, може, сицилійських головорізів викрадала його з якоюсь дуже сумнівною метою.
У 1935-му в нього стався перший епізод поза будь-яким станом відомого сну — у його Кіплінгівський Період, коли, куди не кинеш оком, усюди почварні ваззі-ваззі[13], серед солдатів буяє ришта і шкірний лейшманіоз, цілий місяць без пива, радіопередачі глушать держави, котрим хтозна навіщо забаглося владарювати над цими моторошними чорногузими, і весь фольклор котові під хвіст, нема ніякого Кері Ґранта[14], який, пустуючи, піділлє тобі слонячого засобу в пунш… і ніякого тобі Жирнодзьобого Араба, на якому можна потренуватися, як у відомій кожному солдату сумній пісеньці… тож не випадає дивуватися, що одного разу під дзижчання мух о четвертій дня, не стуляючи очей, посеред смороду гнилих шкірок дині, під сімдесяти-семи-мільйонний повтор однієї-єдиної грамофонної платівки у вартівні табору — Сенді Макферсон на органі грає «Зміну варти» — у Пірата трапилася розкішна східна пригода: неспішно здолав огорожу і вислизнув у місто, у Заборонений Квартал. Там нарвався на оргію, влаштовану Месією, якого ще ніхто не визнав, і зрозумів, щойно їхні очі зустрілися, що він його Іван Хреститель, його Натан із Гази[15], що йому належить переконати Месію в його Божій природі, сповістити про нього всім іншим, любити його водночас і нехитро, і в Ім’я того, що міг вигадати хіба Б. З. Лоуф. У кожному підрозділі є принаймні один Лоуф, який ніяк не годен зрозуміти, що віра мусульман не дозволяє їм фотографуватися на вулицях… Лоуф, котрий позичає сорочку, залишається без сигарет, відшукує заничку у тебе в кишені і саме ополудні закурює в їдальні, де потім з безтурботним усміхом тиняється, називаючи сержанта, командира червоних шапочок[16], даним під час хрещення йменням. Тож, безперечно, коли Пірат зробив помилку, поділившись видінням із Лоуфом, минуло зовсім небагато часу, і нагорі про все дізналися. В особовій справі з’явився запис, і врешті-решт Фірма у своїх невтомних пошуках виставлених на продаж талантів прикликала Пірата під Вайтголл, аби спостерігати за його трансами на блакитних суконних полях під час жорстоких настільних маневрів, закочені очі читають старе, гліптичне[17] старе графіті на його власних очницях…
Перші кілька разів нічого не клацнуло. Фантазії були в порядку, проте належали незначним особам. Але Фірма терпляча, Вони грають Довгу Партію[18]. Нарешті, одного справді шерлок-голмського лондонського вечора, до Пірата долинув непомильний запах газу від згаслого вуличного ліхтаря, і з туману постала велетенська фігура, що формою нагадувала член. Обережно, навшпиньки, крок за кроком Пірат підібрався ближче. Фігура ковзнула йому назустріч, повільно, по-слимачому, лишаючи на бруківці позад себе якусь слизьку яскравість, що не могла бути туманом. У просторі між ними була точка переходу, якої Пірат, рухаючись швидше, досяг першим. Від жаху Пірат сахнувся назад, за ту саму точку, але таке усвідомлення незворотне. То був гігантський Аденоїд. Завбільшки, принаймні, як собор Святого Павла, та ще й постійно збільшувався. Лондон, а можливо, і вся Англія у смертельній небезпеці!
Подібний лімфатичний монстр колись заблокував славетну носоглотку лорда Блатерарда Осмо, який у ті часи відповідав за Нові Пазар у Міністерстві закордонних справ, незрозуміле покарання за попереднє століття британської політики у Східному питанні, бо від цього непримітного санджака[19] залежала колись доля всієї Європи:
Доволі звабливі молоді танцівниці з кордебалету, грайливо зодягнуті в ківери й ботфорти, якийсь час витанцьовують, а тим часом в іншому кварталі лорда Блатерарда Осмо поглинає його власний Аденоїд… едвардіанська медицина неспроможна пояснити настільки моторошне перетворення клітинної плазми… незабаром на площах Мейфера вже розкидано циліндри, нічийні дешеві парфуми зависають у світлі пабів Іст-Енду, Аденоїд же шаленіє, він не ковтає жертву навмання, о ні, пекельний Аденоїд має генеральний план, його цікавлять лише обрані, лише потрібні йому, і ось нові вибори, в Англії нові інтереси за кордоном, у Міністерстві внутрішніх справ істерика і болісна нерішучість… ніхто не знає, що робити… не надто охоче намагаються евакуювати Лондон, чорні фаетони гуркочуть мурашиними кортежами по ажурних мостах, у небі висять аеростати спостерігачів. «Вирахував його у Гемпстед-Гіт, сидить і дихає, начебто… вдихає-видихає…» — «Що-небудь чути звідти?» — «Так, це страхіття… так, ніби велетенський ніс втягує шмарклі… секунду, зараз воно… починає… о ні… о Господи, не можу описати, це така почвара», — канат обривається, зв’язок зникає, повітряна куля злітає в аквамариновий світанок. З Лабораторії Кавендіша прибувають бригади, щоб обгородити Гіт велетенськими магнітами, електродуговими терміналами, панелями з чорного металу зі шкалами та ручками, з’являються військові у повному бойовому спорядженні, з бомбами, заповненими найновішим смертоносним газом — Аденоїда намагаються висадити у повітря, тіпають електрошоком, труять, він тут і там змінює колір і форму, високо над верхівками дерев з’являються жовті жирові утворення… під спалахами камер Преси огидний зелений псевдопод повзе у бік кордону військових і раптом хххлоп! — спостережний пост змітає валом якогось мерзенного помаранчевого слизу, у нім нещасні перетравлюються — без зойків, сміючись, отримуючи задоволення…
13
Фаззі-ваззі (Fuzzy-Wuzzy) — британська назва африканського племені хадендоа, згадується у Кіплінгових «Баракових баладах» (1892).
14
Американський актор комедійного жанру. Далі описано епізод з фільму «Ґанґа Дин» (1939) Джорджа Стівенсона.
19
Санджак (округ) Нові Пазар — адміністративна одиниця Османської імперії, нині територія Сербії.
20
Ґладстон — назва шкіряної валізи, походить від прізвища прем'єр-міністра Вільяма Ґладстона.