Перед гереро постав дуже простий вибір між двома смертями — племінною та християнською. Племінна смерть мала сенс, християнська — жодного, то навіщо їм ця морока? — але для європейців, задурених власного Облудою із Немовлям Ісусом, те, що відбувалося з гереро, виявилося настільки ж нездоланною таємницею, як слонячий цвинтар або стрімке поринання лемінгів у море.
Хоча Порожні того і не визнають, для них, вигнанців у Зоні, європеїзованих у мові та помислах, відколотих від прадавньої племінної єдності, оте «чому» також украй загадкове, але вони хапаються за нього, як хвора жінка за амулет. Не вираховують ані циклів, ані дороги назад, вони залюблені у блиск суїциду цілого народу — у таку позицію, стоїцизм і хоробрість. Отукунґуруа — пророки мастурбації, фахівці з абортів і стерилізації — закликають до актів оральних і анальних, за допомогою ніг або пальців, содомії та зоофілії, їхній підхід і гра — насолода: вони просторікують серйозно, переконливо, тож ердшвайнгьолери до них дослухаються.
Порожні гарантують настання дня, коли помре останній зонгереро, знаменуючи остаточний нуль колективної історії, пройденої до самого кінця. І в цьому є певна принадність.
Відвертої боротьби за владу не відбувається, все це спокуса і контрспокуса, реклама та порнографія, а історія зонгереро вирішується в ліжку.
Вектори нічного підпілля, всі до одного, намагаються втекти з центру, від сили, якою, напевно, є Ракета: така собі іммахінація чи то подорожі, а чи долі, спроможна з’єднати докупи несамовиті політичні протилежності в Ердшвайнгьоле, як вона поєднує у двигуні пальне й окислювач — вивірена, схожа на керманича — заради накресленої заздалегідь параболи.
Цього вечора Енціан сидить під горою, за плечима ще один день планування, метушні, нововинайденої канцелярщини — паперів, які йому вдається до кінця дня знищити або на японський лад перетворити на газелей, орхідеї, мисливських соколів. Мірою того як Ракета зростає, набуває завершеності й повноти, з нею розвивається і сам Енціан, набуває нової конфігурації. Він це відчуває. Ще один привід для занепокоєння — вчора, пізно вночі, посеред креслень Крістіан і Мечислав підвели голови, раптом усміхнулися і замовкли. Торопіють з пошани, вивчають креслення, наче його власні, наче якесь одкровення. Це не тішить.
Те, що хоче створити Енціан, не матиме історії, ніколи не потребуватиме змін у конструкції. Час у тому розумінні, яке відоме іншим народам, поблякне у новому часі. Ердшвайнгьоле не буде пов’язано часом, як Ракету, люди знову віднайдуть Центр, Центр без часу, подорож без гістерезису[339], коли кожне відбуття стане воротям до тієї ж точки, єдиної…
У такий незвичний спосіб він налагодив дружні стосунки з Порожніми, зокрема з Джозефом Омбінді з Ганновера. Вічний Центр легко розглядати як Остаточний Нуль, назви та методи змінюються, але рух до нерухомості залишається. Це приводить до обміну між ними дивними пасажами.
— Бачиш-но, — очі Омбінді дивляться вбік, зведені на віддзеркалення Енціана, яке тільки він і бачить, — буває… ну, таке, що нібито про нього й не думаєш як про еротичне, але воно найзбудливіше на світі.
— Невже? — шкіриться Енціан, забавляючись. — Навіть не знаю, що воно таке може бути. Дай якусь підказку.
— Неповторний акт.
— Запуск ракети?
— Та ні, за нею буде ще одна ракета. Але за ним ніщо… та менше з тим.
— Ха! За ним ніщо не слідує, ось ти що хотів сказати.
— А якщо я дам тобі ще одну підказку?
— Дай. — Але Енціан уже здогадався: видно по випнутій щелепі, от-от засміється…
— В одному акті воно охоплює всі Девіації. — Енціан роздратовано зітхає, але не питає, чому йдеться про «Девіації». Повернення в минуле — це така гра Омбінді. — Гомосексуалізм, наприклад. — Нема заперечень. — Садизм і мазохізм. Онанізм? Некрофілія…
— І все це в одному акті?
Усе це і навіть більше. Тепер обидва вже розуміють, що йдеться про самогубство, включаючи зоофілію («Уяви собі, як солодко, — провадить адепт, — бути милостивим, сексуально милостивим до тої покривдженої, згорьованої тварини»), педофілію («Часто стверджують, що буквально на порозі стають дивовижно молодшими»), лесбійство («Так, бо коли вітер дмухає у порожніх салонах, дві жінки-тіні нарешті потайки вийдуть зі своїх покоїв у вмираючій оболонці й на останньому спопелілому обрисі берега зустрінуться та обіймуться…»), копрофілію й уролаґнію («Останні здригання…»), фетишизм («Широкий вибір фетишів смерті, природно…»). Природно. Обоє сидять, передають одне одному сигарету, аж поки докурюють до малюсінького недопалка. Що це — дурні балачки, а чи Омбінді намагається зманити Енціана? Енціану треба знати напевне, перш ніж відповісти. Якщо він бовкне: «Ти мене зманюєш, так?» — а з’ясується, що ні, тоді… Альтернатива ж настільки дивна, що Енціан певною мірою
Бо я С. О. С, — і триває таке куплет за куплетом досить довго. У повній версії представлене цілковите й остаточне зречення світу. Притичина в тому, що, згідно з теоремою Ґьоделя, обов’язково має виявитися якийсь предмет, пропущений у переліку, і той предмет так просто й не згадаєш, тому ти, найімовірніше, починаєш із самого початку, а в перебігу справи ще й виправляєш помилки і викреслюєш неминучі повторення, вставляєш нові предмети, що спадають тобі на думку, і вже добре видно, що «суїцид» у заголовку можна відкладати нескінченно!
Тож бесіди між Омбіндом та Енціаном — це серії рекламних повідомлень, а Енціан не те щоб лох — мимовільна підсадна качка, що заміняє інших, хто може слухати, а може і ні.
— Ахх, невже я бачу, як у тебе встає, Нґарореру?.. але ні, можливо, ти просто згадуєш своє давнє кохання, що було колись давно… Südwest, га? Щоб розвіяти минуле племені, всі спогади слід оприлюднити — нема жодного сенсу зберігати історію під час нетерплячого очікування Остаточного Нуля…
А все ж Омбінді цинічно проповідує це в ім’я колишньої племінної Єдності, що є доволі-таки слабким місцем у його напучуваннях, виглядає дещо сумнівно, бо виходить так, наче Омбінді намагається довести, нібито християнська недуга ніколи нас не торкалася, хоча кожен знає, що вона заразила всіх нас, а декого навіть умертвила. Так, з боку Омбінді це вже скидається на порожні теревені — озиратися на невинність, про яку йому доводилося хіба що чути, але в яку він сам не вірить — накопичена чистота протилежностей, село у формі мандали… Та все ж він проповідує та проголошує її образом осяйного Ґрааля, хоча жартуни навколо столу підсовують Пукальні Подушки на Погибельний Стілець під зад шукача Ґрааля, і хоча ті Ґраалі останніми роками стали пластмасовими й ідуть дюжина за 10 центів, а дванадцять дюжин — за пенні, Омбінді, іноді сам ошуканий, як і кожен християнин, вихваляє та пророкує добу невинності, яку й сам до деякої міри проґавив — чи не останнє осереддя Дохристиянської Єдності на планеті:
— Тибет — особливий випадок. Тибет було навмисне відособлено як вільну і нейтральну територію, своєрідну Швейцарію духу, звідки нема екстрадиції, де Альпи-Гімалаї підносять душу д’горі, де небезпеки настільки рідкісні, що можна й потерпіти… Швейцарія і Тибет пов’язані одним з найправдивіших меридіанів Землі, настільки правдивих, як меридіани тіла у китайців… Ми маємо вивчити нові мапи Землі, а позаяк подорожі Всередині стають явищем дедалі звичнішим, то й мапи набувають інших вимірів, отож і нам доведеться… — І він розповідає про існування Гондвани ще до розколу материків, коли Südwest прилягав до Аргентини… люди слухають і просочуються назад у печеру, в ліжко, до сімейних баклажок, з яких лигають неосвячене молоко серед холодної білизнú, холодної, як північ…
339
Неоднозначна залежність зміни стану або властивості тіла від зміни характеристики зовнішніх умов.