РОЗДІЛ ШІСТНАДЦЯТИЙ
— Basilicus super omnes, — сказав Рейневан. — Annus cyclicus. Voluptas? Так, напевне voluptas. Voluptas papillae. De sanctimonia et… Expeditione hominis. Самсоне!
— Що?
— Expeditione hominis. Або positione hominis. На обгорілому папері. На тому, що з Повойовиць. Це тобі з чим-небудь асоціюється?
— Voluptas papillae… Ох, Рейнмаре, Рейнмаре…
— Я запитав, чи це тобі з чим-небудь асоціюється?
— Ні. На жаль. Але я весь час думаю.
Рейневан не прокоментував, хоча, попри запевнення, Самсон Медок, здавалося, менше думав, а більше куняв у сідлі рослого мишастого мерина — коня, якого організував Юстус Шоттель, свидницький майстер-дереворитник, на підставі складеного Шарлеєм списку.
Рейневан зітхнув. На підбір замовленого Шарлеєм спорядження пішло трохи більше часу, ніж передбачалося. Замість трьох вони провели у Свидниці цілі чотири дні. Демерит і Самсон не нарікали, ба більше, вони навіть були цьому раді, бо отримали змогу повештатися знаменитими свидницькими пивничками і дуже докладно дослідити якість цьогорічного березневого пива. Рейневан же, якого, з метою конспірації, переконали не валандатися по шинках, нудьгував у майстерні у компанії нудного Шимона Унгера, сердився і згорав з нетерплячки й любовної туги. Він старанно рахував і перераховував дні розлуки з Аделею, але йому ніяк не вдавалося нарахувати менше двадцяти восьми. Двадцять вісім днів! Майже місяць! Він замислювався, чи Аделя спроможна все це витримати. І наскільки спроможна.
П'ятого дня, вранці, очікуванню настав край. Попрощавшись із гравірувальниками, троє мандрівників залишили Свидницю, й одразу ж за Нижньою брамою приєдналися до довгої валки інших подорожан — кінних, піших, навантажених, нав'ючених, які поганяли рогату худобу й овець, тягнули візки, штовхали тачки, їхали в екіпажах якнайрізноманітніших конструкції і краси. Над валкою нависали сморід і дух підприємництва.
До складеного Шарлеєм списку спорядження Юстус Шоттель з власної ініціативи додав і доставив досить багато різноманітних, хоч і явно хаотично зібраних предметів одягу, так що всі троє подорожніх отримали непогану нагоду переодягтися. Шарлей негайно з цієї нагоди скористався — і тепер виглядав поважно, навіть войовничо, вбраний у стьобаний акетон[293], покритий іржавими відбитками обладунків, що викликало в оточуючих повагу. Солідний одяг просто-таки магічно перемінив і самого Шарлея — позбувшись блазенського вбрання, демерит позбувся і блазенських манер і фраз. Тепер він сидів, випроставшись, на своєму прекрасному гнідому жеребці, впираючись кулаком у стегно, і войовничо позирав на купців, повз яких проїжджав, демонструючи себе у позі якщо не Гавейна, то щонайменше Гарета.
Самсон Медок також змінив вигляд, хоча в доставлених Шоттелем пакунках нелегко було знайти що-небудь, що було б добрим на гіганта. Врешті-решт йому все ж таки вдалося замінити мішкуватий монастирський халат вільним коротким журнадом[294] і хутряною шапкою з модними зубчиками по нижньому краю. Це було настільки популярне вбрання, що Самсон перестав — наскільки це взагалі було можливо — вирізнятися у натовпі. Тепер у колоні інших подорожан кожен, хто до них приглядався, бачив шляхтича у супроводі студента і слуги. Принаймні Рейневан сподівався саме на це. Він також розраховував, що Киріелейсон і його банда, навіть якщо і довідалися вже, що його супроводжує Шарлей, розпитують про двох, а не про трьох подорожніх.
Сам Рейневан, викинувши свої понищені й уже не зовсім свіжі речі, вибрав із запропонованого Шоттелем облягаючі штани і лентнер, модно підбитий спереду ватою, що надавало його поставі дещо пташиного вигляду. Усе це доповнював берет — із тих, які зазвичай носили школярі, як-от Ян фон Гутенберг, з яким вони недавно зустрічались. Цікаво, що саме Гутенберг став предметом їхньої розмови, причому, на диво, йшлося зовсім не про винахід друкарства. Гостинець за Нижньою брамою, що вів до Рихбаха долиною ріки Пілави, був частиною важливого торгового шляху Ниса — Дрезден, а тому був вельми людним. Настільки людним, що це почало дратувати чутливий Шарлеїв ніс.
— Панове винахідники, — бурчав демерит, відганяючи мух, — пан Гутенберг et consortes[295] могли б нарешті винайти що-небудь практичне. Якийсь, скажімо, інший спосіб пересування. Якесь perpetuum mobile[296], щось таке, що рухалося б само, щоби не треба було покладатися на коней і волів, як оці-ось, що так невтомно демонструють нам дійсно величезні можливості своїх кишок. Ох, воістину кажу вам, мріється мені щось таке, що їде саме і водночас не забруднює природного середовища. Що? Рейнмаре? Самсоне? Га? Що скажеш, філософе, прибулий із потойбіччя?
293
Фр. haqueton, пол. przeszywanica — стьобана куртка з рукавами або без, яку одягали під обладунок у XIII та XIV ст., на відміну від вапенрока, який носили на латах, і лентнера, який лицарі зазвичай носили тоді, коли не одягали обладунку.
294
у XV–XVI ст. — каптан із довгими рукавами, який можна було носити, не встромляючи рук у рукави, поверх обладунку (рукави при цьому могли підв'язуватися ззаду).