— І яким же він виявився?
— Недурним. Вродливим, як батько. І відважним. Ніхто ще нічого не встиг зробити, а майбутній ксьондз уже бився з великополянами при боці молодшого князя, майбутнього Конрада Старого. І бився так хоробро, що не було виходу — довелося посвятити його в лицарі. І дати наділ. Так-то і помер ксьондзик Тимо, хай живе рітер Тимо Бегем з Беляви, фон Беляу. Лицар Тимо, який невдовзі непогано породичався, взявши за жінку наймолодшу доньку Гайденрайха Ностіца.
— І Ностіц видав доньку за ксьондзівського байстрюка?
— Ксьондз, батько байстрюка, став тим часом вроцлавським суфраганом і єпископом Сарепти, знався зі Святим Отцем, зробився радником Вацлава IV та був запанібрата з усіма князями Шльонська. Старий Гайденрайх, напевне, сам радо висватав за нього свою донечку.
— Може бути.
— Зі шлюбу Ностіцівни з Тимо де Беляу народилися Генрик і Томас. У Генрикові, видко, озвалася дідова кров, бо він став священиком, закінчив навчання в Празі й до смерті, зовсім недавньої, був схоластиком[52] у Святого Хреста у Вроцлаві. Томас же взяв за дружину Богушку, доньку Мікші з Проховіц, і народив із нею двох дітей. Петра, прозваного Петерліном, і Рейнмара, прозваного Рейневаном. Петерлін, тобто Петрушка, і Рейневан, тобто Пижмо. Такі-от овочево-трав'яні когномени[53], уявлення не маю, чи то самі вони собі їх повигадували, чи це фантазія батька. Він же, якщо вже про нього згадка, поліг під Танненбергом.
— На чиєму боці?
— На нашому, християнському.
Ян Гофріхтер похитав головою, відсьорбнув із кухля.
— А цей Рейнмар-Рейневан, який звик підбиратися до чужих жінок… Хто він між августинцями? Облат?[54] Конверс?[55] Послушник?
— Рейнмар Беляу, — всміхнувся ксьондз Якуб, — медик, який навчався в празькому Карловому університеті. Ще до університету хлопчина вчився в кафедральній школі у Вроцлаві, потім вивідував таємниці травознавства у свидницьких аптекарів та в святорухівців[56] у Бжегському притулку для старих і хворих. Саме святорухівці й дядько Генрик, вроцлавський схоластик, помістили його до наших августинців, які спеціалізуються на лікуванні травами. Хлопець щиро і з захватом, доводячи своє покликання, попрацював для шпиталю і лепрозорію. Потім, як було сказано, вивчав медицину в Празі, також, зрештою, за протекцією дядька і на гроші, що їх дядько мав від канонії. В університеті, певно, дуже старався, бо вже за два роки став бакалавром мистецтв, artium baccalaureus. З Праги виїхав відразу після… Гм-м…
— Відразу після дефенестрації[57], — не побоявся докінчити бургомістр. — І це переконливо доводить, що його ніщо з гуситською, теє-то, єрессю не пов'язує.
— Ніщо його з нею не пов'язує, — спокійно підтвердив злотник Фрідман. — Я добре знаю це від сина, який у той час також навчався в Празі.
— Дуже добре також склалося, — додав бургомістр Захс, — що Рейневан повернувся у Шльонськ, і добре, що до нас, до Олесниці, а не в Зембицьке князівство, де його брат по-лицарськи служить князеві Янові. Це добрий хлопчина й розумний, хоч молодий, а в лікуванні зіллям настільки вмілий, що мало кого такого знайдеш. Жоні моїй чиряки, які в неї на, теє-то, тілі з'явилися, вилікував, а доньку від постійного кашлю збавив. Мені на очі, які сльозилися, дав відвар — і минулося, ніби рукою зняло…
Бургомістр замовкнув, прокашлявся, засунув руки в обшиті хутром рукава делії. Ян Гофріхтер на нього поглянув з розумінням.
— Отак-то, — заявив він, — нарешті в мене в голові прояснилося. З цим Рейневаном. Я вже все знаю. Хоч і по-байстрючому, але кров п'ястівська. Син єпископа. Улюбленець князів. Родич Ностіців. Небіж схоластика вроцлавської колегіати. Для синів багатіїв — товариш з університету. До того ж, немовби всього цього не досить, успішний медик, мало не чудотворець, який уміє завоювати вдячність владоможців. А від чого ж це він вас вилікував, велебний отче Якубе? Від якої, цікаво знати, хвороби?
— Хвороби, — холодно відповів ксьондз, — це не тема для обговорення. Отож скажу без подробиць, що вилікував.
55
У деяких католицьких орденах — «світський чернець», особа, що постійно перебуває в монастирі, виконуючи роботу на потреби монастирської общини, прийняла деякі обітниці, але не прийняла чернечого сану.
56
Святорухівці — ченці ордену святого Духа, які займалися в основному опікою над хворими.
57
Дефенестрація (лат. defenestratio — викидання через вікно) — початок збройного етапу гуситського руху; викидання 30 липня 1419 року через вікно з празького магістрату на підставлені піки і мечі сімох радників.