План, здавалося б, геніальний у своїй простоті і водночас зухвалості, провалився, задумане на вдалося по всьому фронті. Шарлей це передбачав, але Рейневана годі було стримати.
До задвірка турнірної трибуни прилягали тимчасові конструкції, збудовані з паль та риштувань, обтягнутих полотном. Глядачі — принаймні найблагородніші і найбагатші — проводили там перерви в турнірі, розважаючи один одного розмовами, фліртуючи і хизуючись вбранням. А ще вони пригощалися стравами і напоями: у бік цих наметів прислужники раз у раз котили бочки, носили барила і барильця, тягали ноші з кошиками. Задум прокрастися в кухню, змішатися зі слугами, схопити кошик з булками і вирушити з ним до намету Рейневан якраз і вважав геніальним. Даремно.
Йому вдалося добратися лише до присінків, місця, в якому продукти складали і з якого їх далі розносили пажі. Рейневан, послідовно втілюючи свій план, поставив кошик, непомітно вислизнув з вервички слуг, що поверталися до кухні, і прокрався за намет. Витягнув стилет, щоби вирізати в полотні дірку для спостереження. Отут його і цапнули.
Рейневана знерухомили кілька пар міцних рук, залізна долоня стиснула горло, друга, не менш залізна, вичавила стилет з пальців. Усередині заповненого лицарями намету він опинився набагато швидше, ніж сподівався, хоч і не зовсім так, як сподівався.
Його сильно штовхнули, він упав, просто перед собою побачив модні чижми з неймовірно довгими носаками. Такі чижми називали пуленами, а назва, хоч і європейська, походила зовсім не з Європи, а з Польщі, бо саме таким взуттям прославилися на весь світ краківські шевці. Рейневана смикнули, він піднявся. Того, хто його смикнув, він знав в обличчя. Це був Трістрам Рахенау. Родич Стерчів. Його супроводжували кілька Барутів з чорними турами на лентнерах, також Стерчевих свояків. Гірше втрапити Рейневан не міг.
— Посягач, — представив його Трістрам Рахенау. — Таємний убивця, милостивий князю. Рейнмар з Беляви.
Лицарі навколо князя грізно зашуміли.
Князь Ян Зембицький, вродливий і поставний сорокалітній чоловік, був одягнений у чорний облягаючий жустакор[349], поверх якого він носив багатий, модно обшитий соболями бордовий упелянд[350]. На шиї мав важкий золотий ланцюг, на голові — модний шаперон-тюрбан з опадаючою на плече ліріпіпою з фламандського мусліну. Темне волосся князя було підстрижене також за найновішими європейськими зразками й модами — «під макітерку» навколо голови, на два пальці вище вух, спереду гривка, ззаду виголене по саму потилицю. На ногах князь мав червоні краківські пулени із модними довгими носаками, ті самі, якими Рейневан щойно милувався з рівня підлоги.
Князь, і це Рейневан констатував водночас із болісним спазмом горла та діафрагми, тримав під руку Аделю де Стерча, в сукні наймоднішого кольору vert d'emeraude[351], зі шлейфом, з розрізаними рукавами, що звисали до самої землі, у золотій сіточці на волоссі, з низкою перлів на шиї, з декольте, що пишно визирало з-під тісного корсета. Бургундка дивилася на Рейневана, а погляд її був холодний, мов у змії.
Князь Ян узяв двома пальцями стилет Рейневана, поданий йому Трістрамом фон Рахенау, оглянув його, потім підняв очі.
— Подумати тільки, — промовив він, — що я не дуже-то вірив, коли тебе звинувачували в злочинах. В убивстві пана Барта з Карчина і свидницького купця Ноймаркта. Не хотів вірити. І ось, прошу, тебе ловлять на місці злочину, коли ти з ножем у руках намагаєшся підкрастися до мене з-за спини. Чи ти аж так мене ненавидиш? А може, хтось тобі за це заплатив? Чи ти просто божевільний? Га?
— Милостивий князю… Я… Я не таємний убивця… Правда, що я підкрався, але я… Я хотів…
— Ах! — князь Ян зробив тонкою долонею дуже князівський і дуже європейський жест. — Розумію. Ти прокрався сюди з кинджалом, щоби передати мені петицію?
— Так! Тобто ні… Ваша князівська милосте! Я ні в чому не винен. Навпаки, мені самому заподіяно кривди! Я жертва, жертва змови…
— Ну звичайно, — надув губи Ян Зембицький. — Змова. Так я і знав.
— Так! — вигукнув Рейневан. — Саме так! Стерчі вбили мого брата! Замордували його.
— Брешеш, псякрев, — гаркнув Трістрам Рахенау. — Не гавкай, раджу тобі, на моїх свояків.
— Стерчі вбили Петерліна! — шарпнувся Рейневан. — Якщо не власноручно, то через найманих убивць! Кунца Аулока, Сторка, Вальтера де Барби! Негідників, які й на мене чигають! Ваша милосте князю Яне! Петерлін був твоїм васалом! Я вимагаю правосуддя!
— Це я його вимагаю! — крикнув Райхенау. — Я, правом крові! Цей сучий син убив в Олесниці Нікласа Стерчу!