— На жаль, — підтвердив Людвіг Бжегський. — А результати ми бачимо. Корибутович — у Празі, а з ним — цілі роти поляків. У Мораві — Добко Пухала, Пйотр з Ліхвіна і Федір з Острога. Вишек Рачинський — коло Рогача з Дубе. Ось де поляки, ось де на цій війні видно польські герби й чути польські бойові кличі. Ось як Ягелло підтримує істинну віру. А його едикти, маніфести, укази? Ними він нам очі замилює, от що.
— А тим часом свинець, коні, зброя, провіант, різні товари, — сумно додав Альбрехт фон Колдіц, — безупинно течуть з Польщі в Чехію. Як же це так, єпископе? Одною дорогою динарії, якими ви так хвалилися, шлете до Рима, а іншою — порох і ядра для гуситських гармат? Воістину, це в дусі вашого короля, в якого, як-то кажуть, Богу свічка, а чорту кочерга.
— Над деякими проблемами, — зізнався після недовгого мовчання Олесницький, — і я вболіваю. Щоб ішло на краще, докладу старань, хай мені Бог допоможе. Але мені шкода слів, щоби повторювати ті самі контраргументи. Тож скажу коротко: доказом намірів Королівства Польського є моя тут присутність.
— Яку ми цінуємо, — ляснув по столу єпископ Конрад. — Але чим є нині це ваше Королівство Польське? Це ви, цний пане Збігнев? Чи Вітольд? Чи Шафранські? Чи, може, Остророги? Чи Ястшембці та Біскупці? Хто в Польщі править? Адже ж не король Владислав, немічний старець, який навіть власною дружиною не годен покерувати. Бо, може, то Сонька Гольшанська в Польщі владарює? І її коханці — Цьолек, Гіньча, Куровський, Заремба? Чи хто там ще цю русинку попихає?
— Vero, vero, — сумно покивав головою легат Орсіні. — Сором, щоби такий король був cornuto[391]…
— Ніби й серйозне це зібрання, — наморщив чоло краківський єпископ, — а плітками забавляється, наче ті баби. Чи бурсаки у борделі.
— Ви ж не заперечите, що Сонька Ягеллі роги наставляє і ганьбою його покриває.
— Заперечу, бо це vana rumoris[392]. Чутки, які Мальборк розпускає і підтримує.
Хрестоносець піднявся з-за столу, червоний і готовий заперечити, але Каспар Шлік зупинив його швидким жестом.
— Pax! — обрізав він. — Облишмо цю тему, є важливіші. Наскільки я розумію, збройна участь Польщі в хрестовому поході наразі під питанням. Що ж, хоч мені й шкода, беру це до уваги. Але клянуся мушлями святого Якова, допильнуйте, єпископе Збігневе, щоб фактично виконувалися положення кежмарокської угоди[393] і Ягеллові едикти з Теребовлі і Велюні[394]. Ці едикти начебто закривають кордони, начебто служать острахом тим, хто торгує з гуситами, а товари і зброя, як слушно зауважив пан свидницький староста, і далі з Польщі в Чехію переправляються…
— Я ж пообіцяв, — нетерпляче перервав Олесницький, — що докладу старань. І це не порожні обіцянки. Тих, хто зноситься з чеськими єретиками, у Польщі каратимуть, є королівські едикти, iura sunt clara[395]. Однак панові свидницькому гетьману і його превелебності єпископові вроцлавському нагадаю слова Писання: «Чому ви бачите заскалку в очах брата, а в своєму колоди не помічаєте?» Половина Шльонська торгує з гуситами, і ніхто нічого проти цього не починає.
— Помиляєтеся, цний князю Збігневе, — перегнувся через стіл єпископ Конрад. — Позаяк починаємо. Запевняю вас, що вжито заходів. Жорстких заходів. Без едиктів, без маніфестів, без жодних пергаментів якось обійдеться, але деякі defensores haereticorum[396] на власній шкурі відчують, що значить з єретиками куматися. А інших, запевняю вас, смертельний страх охопить. Тоді світ побачить різницю між істинним і показним діянням. Між істинною боротьбою і окозамилюванням.
Єпископ говорив так ущипливо, у голосі його було стільки запеклої ненависті, що Рейневан відчув, як йому волосся стає дуба. Серце почало стукотіти так сильно, що він злякався, що ті, внизу, можуть почути це серцебиття. Але ті, внизу, мали інші клопоти. Каспар Шлік знову втихомирив зібрання і припинив суперечки, після чого закликав до конкретного і спокійного обговорення ситуації в Чехії. Сперечальники в особах єпископа Конрада, Готфріда Роденберга, Людвіга Бжегського й Альбрехта фон Колдіца замовкли, а слово взяли чехи й моравці, які доти мовчали. Ні Рейневан, ні Шарлей, ні Самсон Медок не знали нікого з них, але було очевидно — чи майже очевидно, — що це пани з кола пльзенського ландфриду і вірної Люксембуржцеві моравської шляхти, згрупованої навколо Яна з Краваржа, пана на Їчіні. Швидко з'ясувалося, що один із присутніх і є тим самим знаменитим Яном з Краваржа власною персоною.
393
30 березня 1423 р. у м. Кежмарок (Словаччина) було укладено угоду між Сигізмундом Люксембурзьким і Владиславом Ягеллом, за якою Ягелло офіційно відмовився підтримувати гуситів.
394
Едикт короля Ягелла проти гуситів, виданий 9 квітня 1424 року в м. Велюнь. Теребовлянський едикт — очевидно, виданий під час шлюбної подорожі Ягелла по галицьких землях.