— Як хочете, я вас висповідаю. Хоч би й зараз. Без оплати.
— Красно дякую, — чех не міг не відчути іронії в голосі, але проігнорував її. — Красно дякую, але я, як ви знаєте, калікстинець і утраквіст, я не визнаю усної сповіді.
— Ваша справа і ваша втрата, — холодно прокоментував єпископ Конрад. — Я вам запропонував не церемоніал, а душевний спокій, а він не залежить від доктрини. Але ваше право відмовитися. Тільки-от із совістю тоді самі собі давайте раду. Я ж лише скажу вам, що названі небіжчики: Барт, Трост, Пфефферкорн, Беляу… провинилися. Згрішили. А Павло пише до римлян: «Заплата за гріх — смерть»[397].
— Там же, — озвався Стінолаз, — написано про грішників: «Нехай станеться стіл їхній за сітку й за пастку, і на спокусу, та їм на заплату»[398].
— Амінь, — докінчив чех. — Ех, шкода, по-справжньому шкода, що цей ангел чи демон тільки Шльонська пильнує. Не бракує грішників і в нас, у Чехії… Деякі з нас там, у Златій Празі, рано і ввечері возносять благання, щоби деяких грішників шляк трафив, щоби блискавка їх спалила… Чи щоби який-небудь демон їх досяг. Хочете, дам вам список. Поіменний.
— Який список? — спокійно запитав Стінолаз. — Про що це ви? Щось пропонуєте? Люди, про яких ми говоримо, були винні й заслуговували покарання. Але їх покарав Бог і їхнє власне гріховне життя. Пфефферкорна убив орендар з ревнощів до дружини, після чого його опанувало каяття і він повісився. Петера з Беляви убив у приступі шаленства власний брат, недоумкуватий чарівник і перелюбник. Альбрехта Барта вбили євреї з заздрості, бо він був за них багатший, кількох уже схопили, зараз вони зізнаються під тортурами. Купця Троста вбили розбійники, він полюбляв валандатися ночами, от і доваландався. Купець Ноймаркт…
— Досить, досить, — махнув рукою єпископ. — Стримайтеся, не втомлюйте нашого гостя. У нас є важливіша тема, повернімося до неї. Тобто до того, хто з празьких панів готовий до співробітництва і переговорів.
— Вибачте за відвертість, — після деякого мовчання сказав чех, — але було би краще, якби Шльонськ представляв хто-небудь із князів. Я, звичайно, знаю пропорції, але ми в Празі мали досить гризоти і клопотів через радикалів і фанатиків, у нас духовні особи викликають дуже погані спогади…
— Ви не знаєте пропорції, мосьпане, плутаючи католицьких священиків з єретиками.
— Багато хто вважає, — незворушно продовжував чех, — що фанатизм — це фанатизм, і римська одержимість нічим не краща за таборитську. Тому…
— Я, — різко обірвав його єпископ Конрад, — у Шльонську — намісник короля Сигізмунда. Я — П'яст королівської крові. Усі шльонські князі, мої родичі, уся шльонська шляхта — усі визнали моє верховенство, вибравши мене ландсгауптманом. Я несу цей важкий обов'язок від дня святого Марка Року Господнього 1422. Досить довго, щоби про це стало відомо. Навіть там, у вас, у Чехії.
— Ми знаємо, знаємо. Тим не менше…
— Ніяких «тим не менше», — знову обрізав єпископ. — У Шльонську правлю я. Як хочете переговорів, то говоріть зі мною. Або віз, або перевіз.
Чех довго мовчав.
— Любите, ой і любите ви це, велебні, — нарешті сказав він. — Обожнюєте правити, втручатися в політику, всюди пхати носи і тицяти пальці. Справді, для вас буде страшним ударом, якщо хто-небудь нарешті позбавить вас влади, відніме її у вас, вирве з загребущих лап. Як ви це переживете, га? Ви це уявляєте? Ніякої політики! Цілий день, від заутрені до комплети, нічого, тільки молитва, покута, проповіді, милосердна доброчинність. Як вам це подобається? Га, єпископе?
— Це вам таке подобається, — зарозуміло заявив П'яст. — Тільки руки у вас короткі. Сказав колись якийсь мудрий кардинал: собака гавкає, караван іде. Цим світом править і далі правитиме Рим. Я б сказав, що це Бог так хоче, але не стану поминати імені Господа всує. Тому скажу так: справедливо, щоб влада була в руках найдостойніших людей. А хто достойніший, аніж ми? Га? Може, ви, лицарі?
— Знайдеться, — не здавався чех, — який-небудь сильний король або кесар. І тоді скінчиться…
— Усе скінчиться Каноссою, — черговий раз перебив єпископ. — Під тими самими стінами, під якими стояв німецький король Генріх IV. Той міцний король, який вимагав, щоб духівництво, не виключаючи папи Григорія VII, перестало втручатися в політику і від заутрені до комплети займалося виключно молитвами. І що? Чи я маю вам нагадати? Чванько два дні простояв босим на снігу, а в замку папа Григорій тим часом насолоджувався вишуканими наїдками і хваленими принадами маркграфині Матильди. І давайте на цьому закінчимо цю порожню балаканину. Наука полягає в тому, що на Церкву не можна піднімати голос. Ми завжди будемо правити, поки й світу…