Апечко почувався паном — і відразу ж, щойно ввійшовши до кухні, показав, що він таки ним є. Пес дістав копняка й зі скавчанням утік. Утік кіт, елегантно ухилившись з траєкторії польоту кинутого у нього черпака. Служниці аж присіли, коли на кам'яну підлогу з невимовним гуркотом гепнувся чавунний казан. Та ж зі служниць, яка метнулася пізніше за інших, заробила по шиї й довідалася, що вона куревська розтелепа. Багато різних речей про себе і своїх матерів дізналися і пахолки, а кілька з-поміж них познайомилися з панським кулаком, твердим і важким, як лите залізо. Той же зі слуг, якому довелося двічі повторити наказ принести вина з панського льоху, дістав такого копняка, що в дорогу вирушив навкарачки.
Невдовзі після цього Апечко — пан Апечко — розвалившись за столом, жер жадібно й величезними шматками, пив навпереміну молдавське й угорське вино, по-панськи жбурляв на підлогу кістки, плювався, відригував і спідлоба поглядав на товсту економку, чекаючи лише, що та дасть йому привід.
«Старий шкарбун, пердун, паралітик, батьком велить себе називати, а він же мені всього лише дядько, батьків брат. Одначе мушу це стерпіти. Бо коли він нарешті простягне ноги, я, найстарший Стерча, стану нарешті главою роду. Спадком, вочевидячки, доведеться поділитися, але главою роду буду я. Усі це знають. Ніщо мені не перешкодить, ніхто не може мені в цьому…»
«Перешкодити, — Апечко впівголоса вилаявся, — мені може скандал з Рейневаном і дружиною Гельфрада. Перешкодити мені може кровна помста, що означає сварку з ландфридом[63]. Перешкодити може наймання убивць і розбійників. Гучне переслідування, гноєння в ямі, побиття і катування хлопчини — родича Ностіців, близького по крові П'ястам. І ленника Яна Зембицького. А вроцлавський єпископ Конрад, котрий Балбулуса любить так само, як Балбулус його, тільки і жде нагоди вхопити Стерчів за сраку.
Погано, погано, погано.»
«А у всьому, — вирішив зненацька Апечко, длубаючись у зубах, — винен Рейневан. Рейнмар із Беляви. І за це він заплатить. Але не так, щоб розворушити цілий Шльонськ. Заплатить звичайно, зовсім тихо, у темряві, ножем між ребра. Коли — як це влучно вгадав Балбулус — таємно з'явиться в Ліготі, в монастирі цистерціанок, під віконцем своєї коханки, Гельфрадової Аделі. Один удар ножем — і бульк до цистерціанського ставка з коропами. І ша. Шукай вітру в полі.
З іншого боку, дорученнями Балбулуса легковажити не можна. Хоча б уже тільки тому, що Недоріка звик контролювати виконання своїх наказів. А відтак доручає їх виконувати не одній, а кільком особам.
То що ж робити, до дідька?»
Апечко голосно вбив ніж у кришку столу, за одним махом вихилив чашу. Підняв голову, зустрівся з поглядом товстої економки.
— Чого вилупилася? — гаркнув він.
— Старий пан, — спокійно промовила економка, — нещодавно придбав ще й чудового італійського. Я накажу, щоб націдили, пане?
— Аякже, — Апечко мимоволі посміхнувся, відчув, як спокій жінки передається і йому. — Аякже, так, накажіть, щоби націдили, скуштуємо, що ж там таке дозріло в Італії. І пошліть також пахолка до вартівні, одна нога тут, а друга там, хай мені бігом з'явиться хтось такий, хто добре скаче верхи, але щоб і голову мав на плечах. Такий, хто зуміє послання доставити.
— Як накажете, пане.
Підкови загупали по мосту, гонець, який покидав Стерцендорф, озирнувся, помахав рукою своїй нареченій, що проводжала його з валу біленькою хустинкою. І раптом гонець помітив рух на освітленій місяцем стіні вартівні, невиразну тінь, і ця тінь пересувалася. «Що за чорт, — подумав він, — що ж це там таке лазить? Пугач? Сова? Кажан? А може…»
Гонець пробурмотів заклинання від злого ока, сплюнув у замковий рів і пришпорив коня. Послання, що його він віз, було терміновим. А пан, який його дав, — суворим.
Тому він не бачив, як великий стінолаз розпростер крила і безшелесно, мов привид, ніби нічна примара, полетів над лісами на захід, у бік долини Відави.
Замок Сенсенберг, як знали всі, побудували тамплієри, і вони неспроста вибрали саме це, а не інше місце. Вершечок гори, що здіймався над нерівною кручею, був ще у незапам'ятні часи місцем культу поганських богів, тут стояло капище, на якому, як говорилося у переказах, прадавні мешканці цих земель, требов'яни й бобряни, приносили своїм ідолам людські жертви. І навіть у ті часи, коли від капища залишилися тільки кола гладких, замшілих, схованих серед бур'янів каменів, поганський культ і далі ширився, на вершечку гори й далі палахкотіли купальські вогнища. Ще в 1189 році вроцлавський єпископ Жирослав погрожував суворими карами тим, хто наважиться відзначати на Сенсенбергу festum dyabolicum et maledictum[64]. Та й пізніше, ще й через без малого сто років, єпископ Лаврентій гноїв у льохах тих, котрі святкували.
63
Об'єднання лицарів конкретної місцевості, метою якого є підтримування порядку та безпеки.