— Та де там. Є друга дорога, від Клодзька, отамка проходить. Але тудою далі, о, то би ми, певно, до півночі мусили їхати…
Поки Шарлей відволікав зброєносця розмовою, Рейневан обмінявся поглядами з Ніколеттою. У її очах був переляк, ніби тільки зараз, побачивши замок, вона усвідомила всю серйозність ситуації. Уперше, здавалося, їй приніс полегшення і розраду сигнал, що його Рейневан переслав у своєму погляді: «Не бійся. І тримайся. Я видобуду тебе звідси, клянуся».
Заскрипіли ворота. За ними був невеликий дворик. Кілька слуг, яких Буко фон Кроссіг замість привітання обсипав лайкою за те, що повільно рухаються, і погнав до роботи, наказавши зайнятися кіньми, обладунками, лазнею, їжею і питвом. Усім відразу і всім негайно, раз-два, одна нога тут, друга там.
— Вітаю, — сказав раубрітер, — у моєму patrimonium[418], панове. У замку Бодак.
Формоза фон Кроссіг, мабуть, колись була вродливою жінкою. Позаяк, як і більшість вродливих жінок, коли проминули молоді літа, вона перетворилася на препаскудне бабище. Її фігура, яку колись, певно, порівнювали з молодою берізкою, тепер асоціювалася радше зі старою мітлою. Шкіра, яку, напевно, колись у компліментах порівнювали з персиком, стала сухою і плямистою, натягнутою на кістках, як на шевському копиті, через що чималенький ніс, що його колись, мабуть, вихваляли як сексуальний, зробився страшенно відьмуватим: навіть через набагато коротші й далеко не настільки гачкуваті носи у Шльонську було прийнято випробовувати бабів водою в ріках і ставках.
Як і більшість вродливих колись жінок, Формоза фон Кроссіг вперто не помічала цього «колись», не брала до уваги факту, що весна її віку минула безповоротно. І що вже наближається зима. Це було особливо добре видно по тому, як Формоза вдягалася. Усе її вбрання, від ядучо-рожевих черевичків до вигадливої токи, тонка біла хустка-підвійка, муслінова шийна хустинка, облягаюча сукня кольору світлого індиго, вишитий перлами пасок, пурпурове парчеве сюрко[419] — усе це було б до лиця радше юній дівчині.
До того ж, коли їй доводилося зустрічатися з чоловіками, Формоза фон Кроссіг інстинктивно починала кокетувати. Ефект був вражаючий.
— Гість у дім — Бог у дім, — Формоза фон Кроссіг посміхнулася Шарлею і Ноткерові Вейраху, продемонструвавши вже дуже пожовклі зуби. — Вітаю панів у моєму замку. Нарешті ти є, Гуоне. Я страшенно, страшенно за тобою тужила.
З кількох почутих під час мандрівки слів і фраз Рейневан зумів скласти докупи такий-сякий малюнок ситуації. Звичайно, не дуже точний. І не дуже докладний. Він не міг, наприклад, знати, що замок Бодак Формоза фон Панневіц внесла як придане, виходячи заміж — з любові — за Отто фон Кроссіга, збіднілого, але гордого нащадка франконських міністеріалів. І що Буко, син її та Отто, називаючи замок своїм patrimonium, серйозно грішив проти правди. Назва matrimonium[420] була б тут значно доречніша, хоча й передчасна. Після смерті чоловіка Формоза не втратила маєтку і даху над головою завдяки родичам, впливовим у Шльонську Панневіцам. І завдяки підтримці Панневіців була фактичною і довічною володаркою замку.
Про те, що Формозу пов'язувало з Гуоном фон Сагаром, Рейневан також дещо почув під час мандрівки — досить багато, щоби зорієнтуватися в ситуації. Однак, природно, надто мало, щоби знати, що гнаний і переслідуваний магдебурзькою єпископською Інквізицією чарівник утік у Шльонськ, до родичів: у Сагарів були під Кросно наділи ще від Болеслава Рогатки. Потім якось так вийшло, що Гуон познайомився з Формозою, вдовою Отто фон Кроссіга, фактичною і довічною володаркою замку Бодак. Формоза вподобала собі чарівника. Відтоді він і мешкав у замку.
— Страшенно тужила, — повторила Формоза, спинаючись навшпиньки у своїх рожевих черевичках і чмокаючи чарівника в щічку. — Переодягнися, мій любий. А вас, панове, запрошую, запрошую…
На величезний дубовий стіл, що займав середину зали, споглядав з-над каміна гербовий вепр Кроссігів, який на закіптявленому й оброслому павутиною геральдичному щиті сусідив із чимось, що було важко ідентифікувати. Стіни були обвішані шкурами і зброєю, проте ні те, ні інше не справляло враження придатного до використання. Одну зі стін займав тканий в Аррасі фламандський гобелен, на якому було зображено Авраама, Ісаака й барана, що заплутався в чагарнику.
Comitiva в акетонах із вм'ятинами від обладунків розсілася за столом. Настрій, спочатку досить понурий, дещо покращила викочена на стіл бочівка. Але його знову зіпсувала Формоза, яка повернулася з кухні.
419
Сюрко (фр. surcote) — середньовічний одяг, який одягали на костюм-котто (чоловіки) або сукню-котто (жінки). Довге жіноче сюрко шилося з найдорожчих тканин (у тому числі — бархату і парчі), переважно без рукавів, з глибокими овальними проймами, через які, власне, і було видно нижній облягаючий одяг.
420
Тут — від лат. mater (мати), на основі patrimonium. Насправді термін matrimonium у римському праві означав подружжя.