— Але, Шарлею, — Самсон теж кинув собаці хліба, — від Опави нас відділяє тільки трохи більше ніж двадцять миль. А від Опави до Угорщини — всього якихось вісімдесят. Це не так уже й багато.
— Я бачу, ти там, у потойбіччі, вивчав географію східних окраїн Європи?
— Я багато різного вивчав, але не в цьому річ. Річ у тім, аби мислити позитивно.
— Я завжди мислю позитивно, — Шарлей відпив пива. — Мій оптимізм тільки зрідка щось порушує. І це має бути щось серйозне. Щось таке, скажімо, як перспектива далекої подорожі при цілковитій відсутності готівки. Наявність на трьох двох коней, причому в одного — запалення копит. А також той факт, що один із нас поранений. Як там твоя рука, Самсоне?
Велетень не відповів, зайнятий пивом, лишень ворухнув перев'язаною рукою, показуючи, що з нею все гаразд.
— Я радий, — Шарлей глянув на небо. — Однією проблемою менше. Але інші нікуди не дінуться.
— Дінуться. Принаймні частково.
— Що ти хочеш цим сказати, дорогий наш Рейнмаре?
— Цього разу, — Рейневан гордо підняв голову, — нам допоможуть не твої, а мої зв'язки. Я маю у Франкенштейні знайомих.
— А чи не йдеться часом, дозволю собі запитати, — зацікавився Шарлей, — про яку-небудь заміжню жінку? Удову? Дівицю на виданні? Черницю? Іншу дочку Єви, представницю прекрасної статі?
— Невдалі жарти. І даремні побоювання. Мій тутешній знайомий — диякон костелу Воздвиження Святого Хреста. Домініканець.
— Ха! — Шарлей енергійно поставив кухоль на стіл. — Якщо так, то краще вже чергова заміжня жінка. Рейнмаре, дорогий, чи ти часом не відчуваєш постійного болю голови? Не маєш нудоти і запаморочень? В очах тобі не двоїться?
— Знаю, знаю, — махнув рукою Рейневан, — що ти хочеш сказати. Domini canes[466], собаки, шкода тільки, що скажені. Повсякчас до послуг Інквізиції. Банально, мосьпане, банально. До того ж, треба тобі знати, диякон, про якого я говорю, має переді мною борг вдячності, неабиякий борг вдячності. Петерлін, мій брат, колись йому допоміг, витяг із важких фінансових клопотів.
— І ти думаєш, що це що-небудь значить? Як звати того диякона?
— А ти що, знаєш усіх?
— Знаю багатьох. Як його на ім'я?
— Анджей Кантор.
— Фінансові клопоти, — сказав, замислившись на хвильку, демерит, — здається, у цій родині спадкові. Чув я про Павла Кантора, якого половина Шльонська переслідувала за борги і махінації. А в кармелітів зі мною сидів Матеуш Кантор, вікарій із Длуголенки. Він програв у кості ковчежець і кадильницю. Я боюся навіть подумати, що програв твій диякон.
— Це давня справа.
— Ти мене не зрозумів. Я боюся навіть подумати, що він програв останнім часом.
— Не розумію.
— Ох, Рейнмаре, Рейнмаре. Ти вже, думаю, бачився з цим Кантором?
— Так, бачився. Але я все ще не…
— Що йому відомо? Що ти йому сказав?
— Практично нічого.
— Перша добра новина. Тому даруймо собі як це знайомство, так і домініканську допомогу. Потрібні нам кошти зберемо в інший спосіб.
— Цікаво, який?
— Та от хоч би продавши оцей майстерної роботи кухлик.
— Срібний. Звідки він у тебе?
— Я ходив по базару, розглядав торгові прилавки, а кухлик раптом опинився в мене в кишені. От загадка!
Рейневан зітхнув. Самсон зазирнув у кухоль, тужно дивлячись на залишки піни. Шарлей натомість взявся розглядати лицаря, який у найближчій аркаді саме кляв на чім світ стоїть зігнутого в поклоні єврея. Лицар носив малинової барви шаперон і багатий лентнер, оздоблений спереду гербом, на якому було зображене млинове коло.
— Шльонськ як такий, — мовив демерит, — я залишаю за собою, в принципі, без жалю. Я кажу «в принципі», бо одного мені таки шкода. Отих п'ятисот гривень, які віз збирач податків. Якби не обставини, гроші могли бути нашими. Мене злить, зізнаюся, думка, що ними збагатився, випадково і незаслужено, який-небудь бовдур на кшталт Буко фон Кроссіга. Хтозна, може, отой Рейхенбах, який отам якраз у цю хвилину обзиває ізраеліта жидом пархатим і свинею? А може, хтось із тих біля будки лимаря?
— Щось сьогодні тут винятково багато збройних людей і лицарів…
— Багато. А оно, гляньте, нові під'їжджають…
466
Пси Господні (лат.) — загальноприйнята у Середньовіччі формула стосовно ордену домініканців, хоча назва ордену походить від імені св. Домініка.