Їхнім найближчим сусідом був Тома Альфа — він мешкав під стовпом, позначеним саме цією грецькою літерою, а у Вежу блазнів потрапив у день святого Томи Аквінського, сьомого березня. За що потрапив і чому так довго сидить, він не сказав, але на Рейневана аж ніяк не справив враження божевільного. Він називав себе винахідником, однак Шарлей на підставі маньєризмів мови визнав його за втеклого ченця. Пошуки ж діри в монастирському мурі, заявив він, не можуть претендувати на звання справжнього винахідництва.
Недалеко від Томи Альфи, під літерою «тау» і видряпаним на стіні написом POENITEMINI[471], мешкав Камедула. Цей свого духовного сану приховати не міг, його тонзура ще не заросла волоссям. Більше про нього нічого не було відомо, оскільки він мовчав, як справжній брат з Камальдоли[472]. І як справжній камедула він мовчки і без жодного слова скарги зносив надзвичайно часті у Вежі блазнів пости.
На протилежному боці, під написом LIBERA NOS DEUS NOSTER[473], сусідили два суб'єкти, які за іронією долі були сусідами і на волі. Обидва заперечували, що вони божевільні, обидва вважали себе жертвами хитро сплетених інтриг. Один, міський писар, якого божогробці за днем його прибуття охрестили Бонавентурою, вину за арешт покладав на дружину, яка тимчасом була рада безперешкодно розважатися з коханцем. Бонавентура негайно вділив Рейневанові та Шарлею довжелезної лекції про жінок, які за самою своєю природою і натурою є підлими, підступними, хтивими, розпусними, непорядними і зрадливими. Лекція надовго занурила Рейневана в похмурі спогади і ще похмурішу меланхолію.
Другого із сусідів Рейневан подумки назвав Інститором, бо той весь час і вголос переживав за своє institorium, тобто багату і прибуткову крамницю на Ринку. Волі, стверджував він, його позбавили власні діти, які донесли на нього, щоб заволодіти крамницею і прибутками від неї. Як і Бонавентура, Інститор зізнавався, що цікавиться наукою: обидва вони по-аматорськи займалися астрологією й алхімією. Обидва дивно примовкали, почувши слово «Інквізиція».
Неподалік від сусідів, під написом «Дупа», мав своє лігво ще один громадянин Франкенштейна, який не приховував свого імені, — Миколай Коппірніґ, місцевий вільний муляр[474] та астроном-аматор, — на жаль, тип небалакучий, буркітливий і нетовариський.
Далі, під стіною, трохи віддалік від анклаву науковців, сидів Циркулос Меос, скорочено — Циркулос. Він сидів, нагорнувши соломи, як пелікан у гнізді. Таке враження підсилювали лисий череп і чимале воло на шиї. Те, що він ще не вмер, доводив живим смородом, виблискуванням лисини і безперервним шкряботінням крейдою по стіні чи долівці, яке всіх дратувало. З'ясувалося, що він не був, як Архімед, механіком, а креслення і фігури мали інше призначення. Саме через них Циркулос потрапив до божевільні.
Біля лігва Ісаї, чоловіка молодого й апатичного, прозваного так через те, що він постійно цитував книгу цього пророка, стояла страшна залізна клітка, що виконувала роль карцеру. Клітка була порожня, а Тома Альфа, який сидів тут найдовше, не пам'ятав, щоб у неї кого-небудь саджали. Брат Транквілій, який наглядав за Вежею блазнів, повідомив Альфа, справді був спокійним і дуже поблажливим ченцем. Звичайно, доти, доки його хтось не роздражнював.
Нормальний, який і далі всіх ігнорував, виявився тим, хто невдовзі «роздражнив» брата Транквілія. Під час молитви Нормальний цілковито віддався своєму улюбленому заняттю — забавам із власною соромотою. Це не приховалося від соколиного ока божогробця, і Нормальний отримав добрячого прочухана дубовим кийком, що його, як з'ясувалося, Транквілій носив не для краси.
Минали дні, позначені нудним ритмом їжі й молитов. Минали ночі. Останні були особливо обтяжливі — як через надокучливий холод, так і через хорове, просто страхітливе хропіння пансіонерів. Дні легше було витримувати. Можна було принаймні порозмовляти.
— Через злість і заздрість, — Циркулос ворухнув волом і закліпав закислими очима. — Я сиджу тут через злість людську і заздрість колег-невдах. Вони зненавиділи мене, бо я досягнув того, чого їм досягти не вдалося.
— А саме? — зацікавився Шарлей.
— Та чого б то я мав, — Циркулос витер об халат забруднені крейдою пальці, — чого б то я мав товкмачити вам, профанам, ви однаково не зрозумієте.
— А ви випробуйте нас…
474
Вільний муляр — франкмасон. Насправді масонство зародилося на початку XVIII ст., тобто тут це вказівка і на професію персонажа (вільний — себто не член цеху), і на його вільнодумство.