Цей вигляд, парадоксально, компенсував розчарування від занадто швидкої і недостатньо мученицької страти. Він давав, що вже тут довго говорити, кращий психологічний ефект. Зігнаних на місце автодафе чехів із прилеглого села видовище якого-небудь безформного шкварка на вогнищі напевно би не вжахнуло. Однак, вгадуючи в недопеченому трупі з вищиреними зубами свого недавнього проповідника, чехи надламувалися остаточно.
Чоловіки тряслися, заплющивши очі, жінки вили й ридали, диким вереском заходилися діти.
Конрад з Олесниці, єпископ Вроцлава, випростався в сідлі, гордо й енергійно, аж дзенькнули обладунки. Спочатку він мав намір виголосити перед полоненими промову, проповідь, яка повинна була донести до свідомості цих покидьків усе зло єресі та застерегти перед суворою карою, яка спіткає віровідступників. Однак він передумав, і тільки дивився, закопиливши губу. Навіщо дарма язиком молоти? Слов'янська голота однаково погано розуміла по-німецькому. А про кару за єретицтво краще і виразніше, ніж слова, промовляв спалений труп під стовпом. Порубані, покалічені до невпізнання останки, звалені на багаття посеред житньої стерні. Вогонь, що розгулявся стріхами селища. Стовпи диму, що здіймалися в небо з інших підпалених сіл над Метуєю. Пронизливі зойки молодиць, яких потягли на потіху до стодоли клодзькі кнехти пана Пути із Частоловиць.
У юрбі чехів шалів і лютував отець Мегерлін. Зі збройним супроводом, у товаристві кількох домініканців священик полював на гуситів та їхніх прихильників. У полюванні йому допомагав список імен, що його Мегерлін одержав від Біркарта Грелленорта. Однак священик не вважав Грелленорта оракулом, а його список — святинею. Стверджуючи, що він впізнає єретика по очах, вухах та за загальним виразом обличчя, ксьондзик за час усього походу переловив уже вп'ятеро більше людей, ніж було в переліку. Частину вбивали на місці. Частину — зв'язували.
— Що з цими? — запитав, під'їжджаючи, єпископський маршал Лаврентій фон Рорау. — Ваша достойність? Що накажете з ними зробити?
— Те саме, — Конрад Олесницький суворо подивився на нього, — що й із попередніми.
Бачачи, як навпроти них стають арбалетники і кнехти з пищалями, юрба чехів здійняла страшенний лемент. Кільканадцять чоловіків вирвалися з натовпу і вдарили навтьоки, за ними кинулися вершники, які наздоганяли, рубали і сікли мечами. Решта чехів тісно збилися, ставали на коліна, падали на землю. Чоловіки тілами затуляли жінок. Матері — дітей.
Арбалетники крутили корбами.
«Що ж, — подумав Кантнер, — у цій юрбі, мабуть, є якісь невинні, може, й добрі католики. Але Бог розпізнає своїх овечок.
Як розпізнавав у Лангедоку. У Безьє, в Каркассоні, в Тулузі. У Монсегюрі.
Я ввійду в історію, — подумав він, — як захисник істинної віри, переможець єресі, шльонський Симон де Монфор. Нащадки згадуватимуть моє ім'я з повагою. Так само, як Симона, як Швенкефельда, як Бернара Гі. Але це — нащадки. А щодо сьогодення, то, може, мене нарешті оцінять у Римі? Може, нарешті Вроцлав буде піднесений до рівня архідієцезії, а я стану архієпископом Шльонська й електором Імперії? Може, закінчиться той фарс, що дієцезія формально є частиною польської церковної провінції та підпорядковується — певно, на посміховисько — польському митрополиту, архієпископу Гнєзна? Звичайно, що швидше мене чорти візьмуть, ніж я визнаю полячка начальником, але яке ж це приниження — підпорядковуватися такому собі Ястшембцеві! Який — Господи, і як Ти на це дивишся? — нахабно домагається прийняти його пастирську візитацію! У Вроцлаві! Поляк — у Вроцлаві! Ніколи! Nimmermehr![486]»
Гримнули перші постріли, дзенькнули тятиви арбалетів, полягли від мечів ті, хто знов намагався вирватися з котловини. Крик мордованих піднявся до неба. «Цього, — думав єпископ Конрад, стримуючи наляканого румака, — не можуть у Римі не зауважити, цього не можуть не оцінити. Не можуть не оцінити, що тут, у Шльонську, на прикордонні Європи і християнської цивілізації, — я, Конрад П'яст з Олесниці, високо тримаю хреста. Що я — істинний bellator Christi, defensor[487] і поборник католицизму. А на єретиків і апостатів[488] — кара і бич Божий, flagellum Dei».