— Ну, ну, — блиснув він зубами. — І хто б то міг подумати? Але якщо ти так сильно цього прагнеш, хлопче… Я до твоїх послуг.
— Горне, — Шарлей, не обертаючись, хлібною королевою побив хлібного коня Томи Альфи. — Ми у в'язниці, я знаю звичаї і втручатися не буду. Але клянуся, все, що ти з ним зробиш, я зроблю з тобою подвійною мірою. Особливо це стосується вивихів і переломів.
Справа пішла швидко. Горн підскочив, наче справжня рись, м'яко і спритно, танцююче. Рейневан ухилився від першого удару, відповів, і навіть влучив, — але тільки раз, решта ударів безрезультатно і безсило зісковзнула по виставлених у захисній стійці руках противника. Горн ударив тільки двічі, дуже швидко. Обидва рази — влучно. Рейневан з розмаху гепнувся задницею на долівку.
— Як діти, — сказав, пересуваючи короля, Тома Альфа. — Ну зовсім як діти.
— Тура б'є пішака, — сказав Шарлей. — Шах і мат.
Урбан Горн став над Рейневаном, потираючи щоку і вухо.
— Я не хочу ніколи більше повертатися до цієї теми, — холодно сказав він. — Ніколи. Але щоб не вийшло, що ми даремно дали один одному по мордах, задовольню твою цікавість принаймні частково і дещо все-таки скажу. Те, що стосується твого брата Петера. Ти хотів знати, хто його вбив. Так от, я не знаю хто, але знаю, що. Більш ніж очевидно, що Петера вбив твій роман з Аделею Стерча. Він став приводом, приводом надзвичайно вдалим, який майже ідеально замаскував справжні причини. Ти не станеш заперечувати, що вже й сам здогадувався про це. Ти ж начебто вмієш додати два і два.
Рейневан витер кров з-під носа. Він не відповів. Облизав розпухлу губу.
— Рейнмаре, — додав Горн. — Ти зле виглядаєш. Чи в тебе, бува, не гарячка?
Якийсь час Рейневан дувся. На Горна — з відомої причини, на Шарлея — бо той не втрутився і не побив Горна. На Коппірніґа — бо хропів, на Бонавентуру — бо смердів, а також на Циркулоса, на брата Транквілія, на Вежу блазнів і на весь світ. На Аделю де Стерча, бо та паскудно повелася стосовно нього. На Катажину Біберштайн — бо він паскудно повівся стосовно неї.
До всіх лих він ще й недобре себе почував. Мав нежить, його морозило, він погано спав, а прокидався замерзлим і мокрим від поту.
Його мучили сни, у яких він постійно і безперестанку відчував запах Аделі, її пудри, її рум'ян, її помади, її хни — напереміну із запахом Катажини, її жіночності, дівочого поту, м'яти і лепехи у волоссі. Пальці та долоні пам'ятали дотик, що повертався у снах, — і теж порівнювали. Безперестанку порівнювали…
Він прокидався весь у поту. А наяву згадував і не переставав порівнювати.
Поганий настрій посилювали Шарлей і Горн, які після інциденту подружилися і побраталися, зблизилися. Припав, видно, до душі шельма шельмі, а пройдисвіт оцінив пройдисвіта. Засівши «Під Омегою», шельми вели довгі бесіди. А стосовно однієї теми ніби заповзялися: весь час до неї поверталися. Навіть якщо починали від зовсім іншого — хоч би й від перспективи вибратися з буцегарні.
— Хтозна, — тихо говорив Шарлей, замислено обгризаючи надламаний ніготь великого пальця. — Хтозна, Горне. Може, нам пощастить… У нас, бачиш, є деяка надія… Дехто поза цими стінами…
— Хто ж це? — Горн уважно глянув на нього. — Якщо можна знати.
— Знати? А навіщо? Ти знаєш, що таке strappado? Як ти гадаєш, як довго ти витримаєш, коли тебе підтягнуть за…
— Добре, добре, годі про це. Мене просто цікавило, чи ви часом не покладаєте надію на кохану Рейнмара, Аделю де Стерча. Яка зараз, ходять чутки, користується великим успіхом і впливом серед шльонських П'ястів.
— Ні, — заперечив Шарлей, якого помітно потішила розлючена міна Рейневана. — Якраз на неї ми надій не покладаємо. Хоч наш дорогий Рейнмар і справді має успіх у слабкої статі, але з цим не пов'язані жодні блага, крім, звичайно, дуже короткочасної приємності від перепихачки.
— Так-так, — вдав замисленість Горн, — самого успіху в жінок недостатньо, до них іще треба мати щастя. Добру, якщо вдатися до евфемізму, руку. Тоді матимеш шанси отримати не тільки гризоту і витрачені любовні зусилля, а й якусь користь. Бодай у такій ситуації, як наша. Адже не хто інший, а саме закохана дівчина визволила з кайданів Вальгера Вдатного. Закохана сарацинка звільнила з неволі Гуона Бордоського. Литовський князь Вітольд утік з в'язниці в замку в Троках за допомогою коханої дружини, княгині Анни… Холера, Рейнмаре, ти таки справді зле виглядаєш.
— …Ecce enim veritatem dilexisti incerta el occulta sapientiae tuae manifestasti mihi. Asperges me hyssopo, et mundabor…[495] Гей! Щоби мені не довелося когось там зараз покропити! Lavabis me…[496] Гей! Не позіхати там! Так, так, Коппірніґу, це я до тебе! А ти, Бонавентура, чого чухаєшся об стіну, як свиня? Під час молитви? Гідності, гідності більше! І в кого це, хотів би я знати, так ноги смердять? Lavabis me et super nivem dealbabor. Auditui meo dabis gaudium.[497] Свята Димпно… А з цим що таке?
495
«Ото полюбив єси правду в глибинах і в таємних речах виявляєш премудрість мені. Очисти ісопом мене — і буду я чистий…» (лат.). Псалом 50; 8–9.
497
«…Обмий мене — і стану я біліший від снігу. Дай почути мені втіху і радість…» (лат.). Псалом 50; 9-10.