— Один учений магістр у Празі, — включився у диспут трохи розморений Рейневан, — доводив, що це хвороба. Що деякі жінки саме в тому знаходять блаженство, що голими хльостають себе в усіх на очах. Тому-то серед флагелянтів було і є стільки жінок.
— Я не радив би посилатися на празьких магістрів у нинішні часи, — в'їдливо зауважив ксьондз Філіп. — Але щось у цьому таки є. Брати Проповідники доводять, що багато зла йде від тілесної хтивості, а вона в жінках непогамовна.
— Жінкам, — несподівано озвалася Дорота Фабер, — ліпше дайте спокій. Бо й самі ви не без гріха.
— У райському саду, — покосився на неї Ґранцішек, — змій не на Адама, а на Єву ополчився — і напевне знав, що робить. Так само й домініканці напевне знають, що кажуть. Але мені йшлося не про те, щоби жінок обмовляти, а тільки про те, що чимало з нинішніх єресей, за дивним збігом, якраз на хіть і на блуд спираються, через якусь, мабуть, мавпячу підступність, мовляв, раз Церква забороняє, то давайте чинити їй наперекір. Церква наказує бути скромним? То ми виставимо голий зад! Закликає до стриманості і доброчесності? То давайте злягатися як коти в березні. Пікарди й адаміти в Чехії зовсім нагими ходять, і трахаються всі з усіма, погрязнувши в гріху, ніби вони собаки, а нелюди. Так само робили «апостольські брати», себто секта Сегарельї. Кельнські condormientes, тобто «ті, що сплять разом», співживуть тілесно один з одним — не зважаючи на стать і споріднення. Патерніянці, названі так за іменем їхнього негідного апостола Патерна з Пафлагоні[119], таїнства шлюбу не визнають, що не заважає їм віддаватися спільній розпусті, особливо такій, яка унеможливлює зачаття.
— Цікаво, — задумливо промовив Урбан Горн.
Рейневан почервонів, а Дорота пирснула, чим довела, що предмет розмови їй не зовсім незнайомий.
Віз підстрибнув на вибоїні так, що ребе Хірам прокинувся, а ксьондз Ґранцішек, який саме готувався до чергової проповіді, прикусив собі язик. Дорота Фабер цмокнула на мерина, хльоснула віжками. Пресвітер зручніше влаштувався на козлах.
— Були і є й інші, — тягнув далі він, — які тим самим грішать, що й бичувальники, перебільшеною, себто, побожністю, від якої лише крок до збочень і єресі. Як-от хоча б подібні до бичувальників такі disciplinati, як battuti, як циркумпеліони, як bianchi, себто «білі», як гуміліяти, як так звані «ліонські брати», як йоахіміти. Ми знаємо це, бо воно і в нас у Шльонську під носом. Я маю на увазі свидницьких і ниських бегардів.
Рейневан, хоча й був дещо іншої думки про бегардів і бегінок, покивав головою. Урбан Горн не покивав.
— Бегарди, — спокійно сказав він, — яких звуть fratres de voluntaria paupertate, убогі з власної волі, могли бути зразком для багатьох священиків і ченців. Мали вони й чималі заслуги перед громадою. Досить буде сказати, що саме бегінки у своїх шпиталях зупинили моровицю в шістдесятому році, не дали поширитися епідемії. А це означає, що тисячі людей було врятовано від смерті. Воістину, бегінкам за це гарно відплатили. Звинуваченням в єресі.
— Авжеж, — погодився ксьондз, — було серед них багато людей побожних і самовідданих. Але були і відступники, і грішники. Багато бегінаріїв, та й тих їхніх хвалених госпісів, виявилися розсадниками гріха, святотатства, єресі та нечестивої розпусти. Чимало зла поширилося і від мандрівних бегардів.
— Ваше право так вважати.
— Моє право?! — вражено вигукнув Ґранцішек. — Та я простий ксьондз з Олави, що я там можу вважати або не вважати? Бегардів засудив В'єннський собор і папа Климентій, приблизно за сто років до мого народження. Мене ще на світі не було, коли в тисяча триста тридцять другому році Інквізиція виявила серед бегінок і бегардів такі жахливі речі, як розкопування могил і глумління над трупами. Мене не було на світі й у сімдесят другому році, коли, згідно з новими папськими едиктами, було відновлено Інквізицію у Свидниці. Слідство довело єретичність бегінок та їх зв'язок з ренегатським Братством і Сестринством Вільного Духа, з пікардською і турлупинською гидотою, внаслідок чого вдова князя Агнєшка закрила свидницькі бегінарії, а бегардів і бегінок…
— Бегардів і бегінок, — докінчив Урбан Горн, — переслідували і ловили по всьому Шльонську. Але ти і тут, певно, радо вмиєш руки, олавський плебане, бо це сталося до твого народження. Знай, що й до мого теж. Та це не заважає мені знати, як воно було насправді. Що більшість схоплених бегардів і бегінок замордували в катівнях. А тих, які вижили, спалили. При цьому чимала група переслідуваних, як воно зазвичай буває, врятувала свою шкуру, донісши на інших, пославши на тортури і смерть товаришів, друзів, навіть близьких родичів. Частина зрадників потім вбралася у домініканські ряси і продемонструвала воістину неофітський запал у боротьбі з єрессю.