Выбрать главу

Дорота Фабер ляснула віжками, прикрикнула на мерина і на юрбу міщан, які неохоче розступалися перед возом. Але з'їхавши з пагорба, пасажири воза втратили можливість хоч що-небудь бачити: для цього довелося б встати, а для того, щоби встати, екіпаж треба було зупинити. Зрештою, далі однаково не можна було б їхати, люди стояли вже аж надто тісно.

Звівшись на ноги, Рейневан розгледів голови і плечі тих трьох, двох чоловіків і жінки. А понад їхніми головами — стовпи, до яких вони були прив'язані. Куп хмизу, накиданих під стовпами, він не побачив. Однак знав, що вони там були.

Він чув голос, збуджений і гучний, але невиразний, приглушений і розірваний джмелиним гудінням юрби. Рейневан насилу розрізняв слова.

— Злочини проти суспільного порядку… Errores Hussitarum… Fides haeretica.. [131] Розпуста і святотатство… Crimen.[132] Слідством доведено…

— Здається, — сказав, стоячи на стременах, Урбан Горн, — що зараз тут будуть наочно підсумовувати наш дорожній диспут.

— До того йде, — сковтнув слину Рейневан. — Гей, люди! Кого будуть страчувати?

— Гаратиків, — пояснив, повертаючись, чоловік із зовнішністю жебрака. — Схопили гаратиків. Кажуть, гусів чи якось так…

— Не гусів, а гусонів, — виправив його інший, так само обдертий, і з таким же польським акцентом. — Палити їх будуть за святотатство. Бо гусакам святе причастя давали.

— Ет, темнота! — прокоментував з другого боку возу прочанин із нашитими на плащ мушлями[133]. — Нічого вони не знають!

— А ти знаєш?

— Знаю… Слава Ісусу Христу! — прочанин помітив тонзуру ксьондза Ґранцішека. — Єретики звуться гуситами, а береться це від їхнього пророка Гуса, а зовсім не від гусаків. Вони кажуть, гусити тобто, що чистилища нема зовсім, а причастя приймають обома способами, тобто sub utraque specie[134]. Тому-то й кажуть теж на них — утраквісти[135]

— Не вчи нас, — перебив його Урбан Горн, — бо ми й так уже вчені. Цих трьох, питаю, за що палити будуть?

— А от цього я й не знаю. Я нетутешній.

— Он той, — поспішив роз'яснити якийсь тутешній, судячи з замазаного глиною фартуха, цегляр. — Той у ганебному ковпаку — чех, гуситський посланець, ксьондз-відступник. З Табора переодягненим примандрував, людей до бунту підбивав, церкви палити. Його впізнали його ж власні земляки, ті, що після дев'ятнадцятого року з Праги втекли. А той другий — Антоній Нельке, учитель парафіяльної школи, тутешній спільник чеха-єретика. Притулок йому давав і з ним гуситські писання поширював.

— А жінка?

— Ельжбета Ерліхова. Вона тут іншої води риба. При оказії. Чоловіка свого отруїла у змові з коханцем. Коханець утік, а якби не це, теж би на вогнище пішов.

— А нині вилізло шило з мішка, — втрутився худий тип у фетровому капелюсі, який щільно прилягав до черепа. — Це ж бо був другий її чоловік, Ерліхової тобто. Першого як пити дати теж отруїла, відьма.

— Може, отруїла, може, й не отруїла, бабка надвоє ворожила, — включилася в диспут гладка міщанка в гаптованому півкожушку. — Кажуть, той попередній на смерть упився. Швець був.

— Швець — не швець, отруїла вона його, мови нема, — припечатав худий. — Там і чари які-небудь мусили бути, раз уже вона під домініканський суд підпала…

— Якщо отруїла, то так їй і треба.

— Аякже!

— Ану цитьте, — крикнув, витягаючи шию, ксьондз Ґранцішек. — Ксьондзи вирок читають, а нічого не чути.

— А навіщо чути? — уїдливо запитав Урбан Горн. — І так усе відомо. Ті, котрі на багаттях, — це haeretici pessimi et notorii[136]. А Церква, яка воліє кров'ю руки не бруднити, передає покарання винних brachium saeculare, світській десниці.

— Та тихо ви, я ж казав!

— Ecclesia non sitit sanguinem, — долинув з боку вогнищ розірваний вітром і приглушений гудінням юрби голос. — Церква не прагне крові і відмовляється від неї… Тож нехай суд і покарання звершить brachium saeculare, світська десниця. Requiem aeternam dona eis…[137]

Натовп голосно заревів. Біля багать щось відбувалося. Рейневан піднявся, але надто пізно. Кат був уже біля жінки, щось зробив у неї за спиною, ніби поправляв накинуту на шию петлю. Голова жінки упала на груди, м'яко, ніби зрізана квітка.

— Він її задушив, — тихо зітхнув ксьондз, зовсім так, ніби раніше нічого подібного не бачив. — Зламав їй шию. Тому вчителю теж. Певно, вони обоє під час слідства покаялися.

— І кого-небудь видали, — додав Урбан Горн. — А як же інакше.

Чернь підвивала і лихословила, незадоволена з ласки, виявленої вчителеві й отруйниці. Крики посилилися, коли з в'язанок хмизу бухнуло синє полум'я, бухнуло різко, вмить охопивши все багаття разом зі стовпами і прив'язаними до них людьми. Вогонь загудів, здійнявся високо, юрба під натиском жару позадкувала, через що тиснява ще більше посилилася.

вернуться

131

Гуситські помилки. Єретична віра (лат.).

вернуться

132

Злочин (лат.).

вернуться

133

За традицією, пілігрими у Святу Землю, зокрема до неймовірно популярної серед паломників могили святого Якова, а також до інших святинь, запускали бороду і вбиралися у специфічний одяг: коричневий чи сірий плащ та капелюх з дуже широкими крисами, які зазвичай розшивали мушлями. Мушля вважалася символом паломництва. Іноді пілігрими нашивали не власне равликів, а їхнє символічне зображення у формі спіралі.

вернуться

134

В обох видах (лат.).

вернуться

135

Помірковані гусити, які хотіли безкровної соціальної та політичної реформи церковного життя в Чехії.

вернуться

136

Найгірші і затяті єретики (лат.).

вернуться

137

«Вічний спочинок даруй їм…» — початкові слова католицької заупокійної молитви (лат.).