Дорота Фабер ляснула віжками, прикрикнула на мерина і на юрбу міщан, які неохоче розступалися перед возом. Але з'їхавши з пагорба, пасажири воза втратили можливість хоч що-небудь бачити: для цього довелося б встати, а для того, щоби встати, екіпаж треба було зупинити. Зрештою, далі однаково не можна було б їхати, люди стояли вже аж надто тісно.
Звівшись на ноги, Рейневан розгледів голови і плечі тих трьох, двох чоловіків і жінки. А понад їхніми головами — стовпи, до яких вони були прив'язані. Куп хмизу, накиданих під стовпами, він не побачив. Однак знав, що вони там були.
Він чув голос, збуджений і гучний, але невиразний, приглушений і розірваний джмелиним гудінням юрби. Рейневан насилу розрізняв слова.
— Злочини проти суспільного порядку… Errores Hussitarum… Fides haeretica.. [131] Розпуста і святотатство… Crimen.[132] Слідством доведено…
— Здається, — сказав, стоячи на стременах, Урбан Горн, — що зараз тут будуть наочно підсумовувати наш дорожній диспут.
— До того йде, — сковтнув слину Рейневан. — Гей, люди! Кого будуть страчувати?
— Гаратиків, — пояснив, повертаючись, чоловік із зовнішністю жебрака. — Схопили гаратиків. Кажуть, гусів чи якось так…
— Не гусів, а гусонів, — виправив його інший, так само обдертий, і з таким же польським акцентом. — Палити їх будуть за святотатство. Бо гусакам святе причастя давали.
— Ет, темнота! — прокоментував з другого боку возу прочанин із нашитими на плащ мушлями[133]. — Нічого вони не знають!
— А ти знаєш?
— Знаю… Слава Ісусу Христу! — прочанин помітив тонзуру ксьондза Ґранцішека. — Єретики звуться гуситами, а береться це від їхнього пророка Гуса, а зовсім не від гусаків. Вони кажуть, гусити тобто, що чистилища нема зовсім, а причастя приймають обома способами, тобто sub utraque specie[134]. Тому-то й кажуть теж на них — утраквісти[135]…
— Не вчи нас, — перебив його Урбан Горн, — бо ми й так уже вчені. Цих трьох, питаю, за що палити будуть?
— А от цього я й не знаю. Я нетутешній.
— Он той, — поспішив роз'яснити якийсь тутешній, судячи з замазаного глиною фартуха, цегляр. — Той у ганебному ковпаку — чех, гуситський посланець, ксьондз-відступник. З Табора переодягненим примандрував, людей до бунту підбивав, церкви палити. Його впізнали його ж власні земляки, ті, що після дев'ятнадцятого року з Праги втекли. А той другий — Антоній Нельке, учитель парафіяльної школи, тутешній спільник чеха-єретика. Притулок йому давав і з ним гуситські писання поширював.
— А жінка?
— Ельжбета Ерліхова. Вона тут іншої води риба. При оказії. Чоловіка свого отруїла у змові з коханцем. Коханець утік, а якби не це, теж би на вогнище пішов.
— А нині вилізло шило з мішка, — втрутився худий тип у фетровому капелюсі, який щільно прилягав до черепа. — Це ж бо був другий її чоловік, Ерліхової тобто. Першого як пити дати теж отруїла, відьма.
— Може, отруїла, може, й не отруїла, бабка надвоє ворожила, — включилася в диспут гладка міщанка в гаптованому півкожушку. — Кажуть, той попередній на смерть упився. Швець був.
— Швець — не швець, отруїла вона його, мови нема, — припечатав худий. — Там і чари які-небудь мусили бути, раз уже вона під домініканський суд підпала…
— Якщо отруїла, то так їй і треба.
— Аякже!
— Ану цитьте, — крикнув, витягаючи шию, ксьондз Ґранцішек. — Ксьондзи вирок читають, а нічого не чути.
— А навіщо чути? — уїдливо запитав Урбан Горн. — І так усе відомо. Ті, котрі на багаттях, — це haeretici pessimi et notorii[136]. А Церква, яка воліє кров'ю руки не бруднити, передає покарання винних brachium saeculare, світській десниці.
— Та тихо ви, я ж казав!
— Ecclesia non sitit sanguinem, — долинув з боку вогнищ розірваний вітром і приглушений гудінням юрби голос. — Церква не прагне крові і відмовляється від неї… Тож нехай суд і покарання звершить brachium saeculare, світська десниця. Requiem aeternam dona eis…[137]
Натовп голосно заревів. Біля багать щось відбувалося. Рейневан піднявся, але надто пізно. Кат був уже біля жінки, щось зробив у неї за спиною, ніби поправляв накинуту на шию петлю. Голова жінки упала на груди, м'яко, ніби зрізана квітка.
— Він її задушив, — тихо зітхнув ксьондз, зовсім так, ніби раніше нічого подібного не бачив. — Зламав їй шию. Тому вчителю теж. Певно, вони обоє під час слідства покаялися.
— І кого-небудь видали, — додав Урбан Горн. — А як же інакше.
Чернь підвивала і лихословила, незадоволена з ласки, виявленої вчителеві й отруйниці. Крики посилилися, коли з в'язанок хмизу бухнуло синє полум'я, бухнуло різко, вмить охопивши все багаття разом зі стовпами і прив'язаними до них людьми. Вогонь загудів, здійнявся високо, юрба під натиском жару позадкувала, через що тиснява ще більше посилилася.
133
За традицією, пілігрими у Святу Землю, зокрема до неймовірно популярної серед паломників могили святого Якова, а також до інших святинь, запускали бороду і вбиралися у специфічний одяг: коричневий чи сірий плащ та капелюх з дуже широкими крисами, які зазвичай розшивали мушлями. Мушля вважалася символом паломництва. Іноді пілігрими нашивали не власне равликів, а їхнє символічне зображення у формі спіралі.
135
Помірковані гусити, які хотіли безкровної соціальної та політичної реформи церковного життя в Чехії.