— Для задоволення? — запитала вона. — Чи з обов'язку?
— Е-е-е… з обов'язку… — він подолав страх, зрозумів, про що вона його запитала. — Брат… Мого брата вбили. Він тут лежить…
— Ага, — вона відкинула волосся з чола. — А я тут, бачиш, кропиву збираю…
— Щоби пошити сорочки, — зітхнув він через якийсь час, здогадуючись. — Для братів, зачарованих у лебедів?
Вона довго мовчала, потім сказала:
— Дивний ти. Кропива для полотна, що так то так. На сорочки. Але не для братів. Я не маю братів. А якби мала, я б ніколи не дозволила їм надягти такі сорочки.
Вона гортанно засміялася, побачивши його вираз обличчя.
— Для чого ти взагалі з ним теревениш, Елізо? — проговорило оте зубасте, невидиме в темряві. — Чи тобі не шкода отак марнувати зусилля? Вранці пройде дощ, розмиє ту його сіль. Тоді йому можна буде відгризти голову.
— Це недобре, — промовив, не підводячи черепа, замислений кістяк. — Недобре.
— Авжеж, недобре, — підтвердила дівчина, яку назвали Елізою. — Це ж бо Толедо. Один із нас. А нас уже мало залишилося.
— Він хотів побалакати із мертвяком, — пояснив, з'явившись, наче з-під землі, карлик із зубами, які стирчали з-під верхньої губи. Карлик був череватий, як гарбуз, його голий живіт світився з-під закороткої пошарпаної камізельки.
— З мертвяком хотів він побалакати, — повторив карлик. — Із братом своїм, який лежить тут похований. Хотів отримати відповіді на запитання. Але не отримав.
— Отже, варто допомогти, — сказала Еліза.
— Звичайно, — сказав кістяк.
— Атож, брекекек, — сказала жаба.
Сяйнула блискавка, прокотився грім. Зірвався вітер, зашумів у траві, закрутив і сипонув сухим листям. Еліза, не вагаючись, переступила через розсипану сіль, сильно штовхнула Рейневана в груди. Той упав на могилу, вдарився потилицею об хрест. В очах блиснуло, потім потемніло, потім знову зблиснуло, одначе цього разу то була блискавка. Земля під спиною затряслася. І почала обертатися. Навколо затанцювали тіні, миготливі силуети, два кола, які по черзі крутилися навколо могили Петерліна.
— Барбело, Гекате, Гольда!
— Magna Mater.[160]
— Ей-я!
Земля під ним захиталася і нахилилася так круто, що Рейневан різко розкинув руки, щоб не зсунутися і не впасти. Ноги даремно шукали опори. Однак він не падав. У вуха врізалися звуки, спів. В очі вривалися видіння.
Adsumus, каже Персеваль, стоячи навколішки перед Граалем. Adsumus, повторює Мойсей, згорбившись під вагою скрижалей, які несе з гори Синай. Adsumus, говорить Ісус, падаючи під тягарем хреста. Adsumus, в один голос повторюють лицарі, що зібралися за столом. Adsumus! Adsumus! Ми тут, Господи, зібралися в ім'я Твоє.
Замком іде відлуння, як гучний грім, як відзвук далекої битви, як гуркіт тарана об міські ворота. І повільно завмирає в темних коридорах.
— Прийде Viator, Мандрівець, — говорить молода дівчина з лисячим обличчям і колами навколо очей, у вінку з вербени і конюшини. — Хтось відходить, хтось приходить. Apage! Flumen immundissimum, draco maleficus…[161] He питай імені, воно — таїна. З їдячого вийшло їстівне а з сильного вийшло — солодке. А хто винен? Той, хто скаже правду.
Залишаться ті, що зібралися, ув'язнені у підземеллі; вони будуть замкнені у в'язниці, а через багато років будуть покарані. Стережися Стінолаза, стережися нетопирів, стережися демона, що знищує ополудні, стережися й того, хто йде в пітьмі. Любов, говорить Ганс Майн Ігель, любов збереже тобі життя. «Ти шкодуєш? — запитує дівчина, що пахне лепехою і м'ятою. — Шкодуєш?» Дівчина нага, нага наготою невинною, nuditas virtualis. Її ледь видно в пітьмі. Але вона настільки близько, що чути її тепло.
Сонце, змія і риба. Змія, риба, сонце, вписані в трикутник. Валиться Narrenturm, вежа блазнів, розлітається на друзки turris fulgurata, уражена блискавицею вежа. Бідний блазень падає з неї, летить униз, до загибелі. «Це я той блазень, — промайнуло в Рейневановій голові, — блазень і божевільний, це я падаю, лечу в провалля, на дно».
Чоловік, оповитий полум'ям, із криком біжить по тонкому снігу. Костел у вогні.
Рейневан трусонув головою, щоб відігнати видіння. І тоді, у спалаху чергової блискавки, побачив Петерліна.
Привид, нерухомий як статуя, засвітився раптом неприродним світлом. Рейневан побачив, що це світло, немов сонячне проміння крізь діряві стіни куреня, пробивається з численних ран — у грудях, в шиї та внизу живота.
161
Потік найбрудніший, дракон злочинний (лат.) — з молитви до святого Архангела Михаїла, екзорцизм папи Лева XIII.