— Яке прикидання? Я є духовною особою. І екзорцистом. Це питання віри, а я вірю. В те, що мені це вдасться.
— Ти, либонь, знущаєшся з мене?
— Аж ніяк! Починай-но в душі готуватися до завдання.
— Я не братиму участі ні в чому такому.
— А чому це? Ти ж начебто лікар. Тобі якось навіть і годиться допомогти стражденному.
— Йому, — Рейневан вказав у бік інфірмерії[203], з якої вони недавно вийшли, і в якій спочивав брат Деодат, — йому не можна допомогти. Це летаргія. Чернець — у летаргічному сні. Ти чув, як ченці говорили, що намагалися його розбудити, штрикаючи в п'яти гарячим ножем? Отже, це щось подібне на grand mal, велику хворобу[204]. Неміччю уражений мозок, spiritus animalis[205]. Я читав про це в «Canon medicinae» Авіценни, а також у Разеса й Аверроеса… І знаю, що це не лікується. Можна тільки чекати…
— Чекати, звичайно, можна, — перебив Шарлей. — Але чому — склавши руки? Тим більше — якщо можна діяти? І заробити на цьому? Нікому не нашкодивши?
— Не нашкодивши? А етика?
— З порожнім черевом, — знизав плечима Шарлей, — я не звик розводитися про філософію. А от сьогодні ввечері, як буду ситий і напідпитку, я викладу тобі принципи моєї етики. І їхня простота тебе здивує.
— Це може погано закінчитися.
— Рейневане, — Шарлей різко обернувся. — Міркуй, до дідька, позитивно.
— Я саме так і роблю. Думаю, що це погано закінчиться.
— Та думай собі, що хочеш. Але зараз будь ласкавий стулити пельку, бо вони вже близько.
Справді, наближався абат у супроводі кількох ченців. Абат був невисокий, пухкенький і круглощокий, але добродушному і поштивому вигляду суперечили стиснуті губи, а також жваві й уважні очі. Поглядом він швидко перескакував із Шарлея на Рейневана. І назад.
— То що скажете? — запитав він, ховаючи руки під ладанку. — Що з братом Деодатом?
— Неміччю, — повідомив Шарлей, гордовито надувши губи, — уражений spiritus animalis. Це щось на кшталт grand mal, великої хвороби, описаної Авіценною, коротше кажучи, Tohu Wa Bohu[206]. Маєте знати, reverende pater[207], що випадок виглядає не найкраще. Але я візьмуся.
— За що візьметеся?
— Вигнати з одержимого злого духа.
— Ви настільки упевнені, — абат нахилив голову, — що це одержимість?
— Упевнений, — голос Шарлея був доволі холодний, — що це не бігунка[208]. Бігунка має інакші прояви.
— Але ж, — у голосі абата все ще звучала нотка підозріливості, — ви не духовні особи.
— Духовні, — Шарлей навіть оком не повів. — Я вже пояснював це брату інфірмеру. А що вбрані ми по-світському, то це для камуфляжу. Щоби збити диявола з пантелику. Щоб можна було захопити його зненацька.
Абат проникливо подивився на Шарлея. «Ой, недобре, недобре, — подумав Рейневан, — він не дурний. Це справді може погано скінчитися».
— То як же, — абат не зводив з Шарлея допитливого погляду, — ви збираєтеся вчинити? За Авіценною? А може, згідно з рекомендаціями святого Ісидора Севільського, що містяться у відомій праці під назвою… Ой, вилетіло з голови… Але ви, вчений екзорцист, неодмінно знаєте…
— «Etymologiae», — Шарлей і цього разу навіть оком не повів. — Звичайно, я послуговуюся повчаннями, що містяться в цій праці, але це ж елементарні знання. Як і того ж таки автора «De natura rerum». Як «Dialogus magnus visionem atque miraculorum» Цезарія Гайстербахського. I «De universo» Рабана Мавра, архієпископа майнцького.
Погляд абата трохи пом'якшав, але видно було, що він не до кінця позбувся своїх підозр.
— Вчені ви, важко заперечити, — сказав він ущипливо. — Довести це вам вдалося. І що тепер? Спочатку наїдку попросите? І питва? І плати наперед?
— Про оплату й мови бути не може, — Шарлей випростався так гордо, що Рейневан пройнявся щирим подивом. — І мови не може бути про гроші, бо я не купець і не лихвар. Задовольнюся милостинею, якимось скромним подаянням, і аж ніяк не наперед, а лише після завершення справи. Що ж до наїдку і питва, то нагадаю вам, велебний отче, слова Євангелія: злих духів виганяють тільки молитвою і постом.
Обличчя абата просвітліло, а з погляду зникла ворожа твердість.
— Воістину, — сказав він, — бачу, що з праведними і святобливими християнами маю справу. І воістину скажу: Євангеліє Євангелієм, але як же так, давши поживу вухам, братися до діла з порожнім животом? Запрошую на prandium[209]. Скромний пісний prandium, бо сьогодні feria sexta, п'ятниця. Боброві плюски в соусі…
— Ведіть нас, доброчесний отче абате, — голосно ковтнув слину Шарлей. — Ведіть.
203
Infirmerie (фр., з лат. infirmus — хворий) — приміщення для хворих в армії, а також у монастирі та при школі.