— Христе-Господи! — перехрестився абат.
— Однак, — набундючився Шарлей, — я знаю спосіб на таких демонів. Вони літають по вітру, а людину опановують тишком-нишком, через вдихання, себто insufflatio. Тим самим шляхом, тобто через exsufflatio, я накажу дияволу залишити хворого.
— Як же ж це все-таки може бути? — не здавався юний ченчик. — Диявол в абатстві, де дзвони, меса, требник і реліквії? Опановує ченця? Як же це так?
Шарлей відповів йому не менш гострим поглядом.
— Як навчає нас святий Григорій Великий, доктор Церкви, — проказав він суворо і виразно, — якось раз черниця проковтнула диявола разом із листком салату, зірваним на монастирській грядці. Позаяк злегковажила обов'язком молитви і знаку хреста перед спожиттям. А чи з братом Деодатом не траплялися випадково подібні провини?
Бенедиктинці опустили голови, абат кашлянув.
— Ваша правда, — пробурмотів він. — Надто вже світським бував брат Деодат, надто світським і малообов'язковим.
— І тим самим, — сухо констатував Шарлей, — став легкою здобиччю для Злого. Ведіть до каплиці, велебні.
— Чого потребуватимете, майстре? Свяченої води? Хреста? Бенедикціоналу?[210]
— Тільки свяченої води й Біблії.
Каплиця дихала холодом і тонула в напівмороку, освітленому лише слабенькими ореолами свічок і навскісним стовпом кольорового світла, яке просочувалося крізь вітраж. У світлі, на накритому полотном катафалку, лежав брат Деодат. Він виглядав точнісінько так само, як годину тому в монастирській інфірмерії, коли Рейневан і Шарлей побачили його вперше. Його обличчя було нерухомим, ніби вилитим з воску, і жовтуватим, як виварена мозкова кістка, щоки і рот — запалі, очі — заплющені, а дихання було настільки слабеньке, що аж майже непомітне. Його поклали, схрестивши на грудях руки з дрібними ранками від кровопускання, вплівши в безсилі пальці вервицю і фіолетову єпитрахиль.
За кілька кроків від катафалка, спершись спиною на стіну, сидів на підлозі величезний обстрижений наголо чолов'яга із запамороченими очима й обличчям недорозвиненої дитини. Цей богатир тримав два пальці правої руки у роті, а лівою притискав до живота глиняний глечик. Велетень раз по раз страшно шморгав носом, відривав брудний і липкий глечик від брудної і липкої туніки, витирав пальці об живіт, всаджав їх у глечик, набирав меду і підносив до рота. Після чого ритуал повторювався.
— Це сирота, підкидьок, — випередив запитання абат, бачачи незадоволену міну Шарлея. — Ми охрестили його Самсоном, бо статури і сили він відповідної. Монастирський послугач, трохи упосліджений… Але брата Деодата вельми любить, як пес за ним усюди ходить… Ані на крок не відстає… Тож ми думали…
— Добре, добре, — обірвав Шарлей. — Нехай сидить, де сидить, аби тільки тихо. Починаємо. Магістре Рейнмаре…
Рейневан, наслідуючи Шарлея, повісив собі на шию єпитрахиль, склав руки, схилив голову. Він не знав, прикидається Шарлей чи ні, але сам молився щиро й гаряче. Він, що й казати, страшенно боявся. Шарлей натомість виглядав абсолютно впевненим у собі, владним, аж по вінця сповненим авторитету.
— Моліться, — наказав він бенедиктинцям. — Змовляйте Domine sancte[211].
Сам став над катафалком, перехрестився, сотворив знак хреста над братом Деодатом. Дав знак, Рейневан покропив одержимого свяченою водою. Одержимий, звичайно ж, не відреагував.
— Domine sancte, Pater omnipotens, — гул чернечої молитви стугонів відлунням, яке вібрувало і множилося у зіркоподібному склепінні, — aeterne Deus, propter tuam largitatem et Filii tui…
Шарлей потужно кашлянув, прочищаючи горло.
— Offer nostras preces in conspectu Altissimi [212], — промовив він голосно, викликаючи ще сильніше відлуння, — ut cito anticipent nos misericordiae Domini, et apprehendas draconem, serpentem antiquum, qui est diabolus et satanas, ac ligatum mittas in abyssum, ut non seducat amplius gentes. Hinc tuo confisi praesidio ac tutela, sacri ministerii nostri auctoritate, ad infestationes diabolicae fraudis repellendas in nomine Iesu Christi Dei et Domini nostri fidentes et securi aggredimur.[213]
— Domine, — включився на поданий знак Рейневан, — exaudi orationem meam.[214]
— Et clamor meus ad te veniat.[215]
— Amen.
— Princeps gloriosissime caelestis militiae, sancte Michael Archangele, defende nos in praelio et colluctatione. Satanas! Ecce Crucem Domini, fugite partes adversae! Apage! Apage! Apage![216]
212
[Примітка автора] «Offer nostras preces in conspectu Altissimi» — молитва до святого Михаїла Архангела, Oratio ad Sanctum Michael, частина ритуалу екзорцизму в римському обряді, авторства, як вважають, папи Лева XIII. У перекладі (моєму) виглядає так: «Молитви наші зносимо перед обличчя Всевишнього, щоб зійшла на нас милість Господня, щоб був упійманий дракон, змій стародавній, який зветься диявол і сатана, щоб був зв'язаний і скинутий у безодню, щоб не зводив більше народів. Тож здані на Твій захист ми, священики, даною нам владою беремося відігнати підступні зазіхання диявольського шахрайства в Ім'я Христа Господа нашого…»
213
«Піднеси молитви наші перед погляд Всевишнього, хай швидко постигне нас милосердя Господнє і хай приборкаєш ти дракона, змія древнього, котрий є диявол і сатана, і хай скинеш його скованого у безодню, щоб не спокушав більше народи. Звідси й ми, упевнившись у твоєму за хисті і заступництві, владою священного нашого служіння дерзаємо вигнати заразу обману диявольського іменем Бога і Господа нашого Icyса Христа» (Шарлей починає від звичайного на ті часи «Екзорцизму папи Лева XIII», однак далі вносить деякі, часом суттєві, зміни).
216
Княже преславний небесного воїнства, святий Архангеле Михаїле, захисти нас у бою і в борні. Сатано! Ось Хрест Господній, утікайте, ворожі сили! Відійди! Відійди! Відійди! (лат.).