Шарлей піднявся. Він був блідий. У нього тряслися руки й ходором ходили литки. Але він швидко себе опанував. Тільки тихо лаявся, потираючи і масуючи шию.
Підійшов Самсон.
— Ти цілий? — запитав він. — Неушкоджений?
— Підступом мене взяв, курвий син, — виправдовувався демерит. — Ззаду підійшов… Ребра мені трошечки надвередив… Але я й так би з ним упорався. Якби не штани… Я дав би собі раду…
Він опам'ятався під багатозначними поглядами.
— Кепські були мої справи, — зізнався він. — Замалим шию мені не зламав… Дякую за допомогу, братчику. Ти врятував мене. Я міг, що й казати, втратити життя ні за цапову душу.
— Життя життям, — перебив Самсон, — а от задницю свою ти б цілою не виніс. Тут цього ликантропа знають, вся округа його знає. Ще людиною він також мав пристрасть до збочень, і у вовчій шкурі це в нього залишилося. Тепер він чигає на таких, хто скидає штани і відкриває слабину. Звик, паскудник, іззаду цапнути, знерухомити… А потім… Сам розумієш.
Шарлей, поза сумнівом, розумів, бо помітно здригнувся. А потім посміхнувся і простягнув велетневі правицю.
Повний місяць світив-зачаровував, річка, що бігла дном котловинки, зблискувала в його світлі, як меркурій[258] у тиглі алхіміка. Багаття стріляло полум'ям, сипало іскрами, потріскували поліна і смолисті гілки.
Шарлей не проронив жодного уїдливого дотепу, жодного слова невдоволення — обмежився тим, що крутив головою і кілька разів зітхнув, чим засвідчив своє стримане ставлення до всього цього заходу. Але брати участь у заході не відмовився. Рейневан же взяв участь з ентузіазмом. І з оптимізмом. Передчасним.
На прохання дивного велетня вони повторили весь ритуал екзорцизму, виконаний у бенедиктинців, тому що, на думку Самсона, не можна було виключити, що в такий спосіб знову відбудеться трансформація, тобто він повернеться до свого звичного буття, а монастирський кретин — до свого великого тіла. Тому вони повторили екзорцизм, намагаючись нічого не оминути. Ні цитат з Євангелія, ні з молитви до Михаїла Архангела, ні з «Пікатрикса», перекладеного вченим королем Леона і Кастилії. Ні з Ісидора Севільського, ні з Цезаря Гайстербахського. Ні з Рабана Мавра, ні з Михайла Пселла.
Не забули повторити і заклинання — і проти Ахарона, Егея і Гомуса, і проти Фалега, Ога, Пофіеля і жахливого Семафора. Спробували все, не оминаючи ні «йобса, гопса», ні «гакс, пакс, макс», ні «гав-гав-гав». Рейневан із величезними зусиллями навіть згадав і повторив арабські — чи псевдоарабські — сентенції, почерпнуті з Аверроеса, Авіценни й Абу Бакра Мухаммеда ібн Закарія аль-Разі, відомого в західному світі як Разес.
І все надаремно.
Не вдалося вловити жодного здригання і зрушення Сили. Нічого не сталося і нічого не відбулося, якщо тільки не рахувати скрекоту птахів, що долинав із лісу, і фиркання коней, наляканих криками екзорцистів. Зокрема ж, дивний прибулець і далі був Самсоном, силачем з бенедиктинського монастиря. Якщо навіть прийняти, що стосовно невидимих світів, паралельних буттів і космосів не помилялися ні Дунс Скот, ні Рабан Мавр, ні навіть Мойсей Леонський разом із рештою кабалістів, досягти нової трансформації не вдалося. Як не дивно, найменш розчарованим здавався найбільш зацікавлений.