— Тому що Чорних, Червоних, Синіх, Помаранчевих, Сіро-буро-малинових у нас і так більш ніж достатньо…
Далі діалогу він не пам’ятав, усе ж таки віскі після пива — річ підступна. Пам’ятав лише, як Лев покликав його із собою: вони ввійшли у велику кімнату, відчинили двері шафи, залізли прямо в неї крізь сорочки й піджаки, потім, як йому здалося, дуже довго йшли вузькими темними коридорами то нагору, то вниз, як по лабіринту, раз у раз чіпляючись то за старі ящики, то за поламані стільці й порожні трилітрові банки. Рад ніколи б не подумав, що цей будинок такий великий! Нарешті, Лев відчинив маленьким ключем білі, приємно-гладкі на дотик двері, й вони опинилися в дуже світлій кімнаті. Можна навіть не перевіряти серветкою — усе тут просто сяяло стерильною чистотою.
— Як в операційній.
— Так і є. Я тут оперую. Свій мозок — чужими думками.
Це була бібліотека. Стільки книг у людей вдома Радик не бачив ніколи. А потім вони повернулися й пили зовсім поганий коньяк, тому що віскі вже давно скінчилося, і Лев нарешті уважив прохання Жені й заспівав її улюблену пісню.
Пісня була дуже проста, але буквально розірвала Радику серце. Він ледь не заплакав. Чітко, незважаючи на те, що дуже п’яний, він усвідомив, що з ним трапилося щось неймовірне, незаплановане й поки абсолютно незрозуміле. Лев проспівав ці короткі рядки спокійно, без надриву, рівно перебираючи струни. Але в голосі його, в інтонації дзвенів такий справжній, такий людський біль, — і цей біль дзвенів настільки співзвучно з тим болем, що сидів десь глибоко у нього всередині й зараз несамовито рвався назовні!
Час було йти.
П'ЯТНИЦЯ. ДЕНЬ ЧЕТВЕРТИЙ
Який вчора був довгий день, подумав він. І скільки в нього влізло всього, чого іноді не влазить і в цілий тиждень! І в день, і в нього, Родіона. Тільки перелік напоїв, ужитих у Льва, міг залишити тіло у ліжку ще хвилин на п’ять.
Він прокинувся, як звичайно, о пів на сьому, ще одна багаторічна звичка, за яку він мав дякувати батькові. Але спочатку він згадав про Женю. Нічого не сталося. Жодних доторків, навіть жодних поцілунків, лише погляд у карі глибокі очі — і темна, глуха вода в них. Вона, як і минулого разу, завезла його на таксі до готелю — і поїхала. Він навіть не намагався чіплятися. Певне, на якийсь час він взагалі перестав про це думати, його бажання раптом перемістилися в іншу галактику, він раптом відчув абсолютно інший потяг — ні, цей потяг зовсім не виключав секс, навпаки, доповнював його… «Плачет сердце мое о тебе, мой цветок.» — згадав він пісню Льва і зовсім уже чітко усвідомив, що хоче бачити Євгенію негайно, просто зараз. Бачити, чути, відчувати — і ніколи від себе не відпускати. Схвильований таким безглуздим відкриттям, він швидко привів себе до тями, помилувався відображенням у дзеркалі й через сорок п’ять хвилин уже стояв на містку, звідки відкривався цей чудовий вид на вежу заводоуправління. Він трохи докоряв собі за вчорашню слабкість, але, зрештою, йому стало набагато легше, ніби він викинув із серця величезний вантаж. Ідучи до вежі й плануючи справи на сьогодні, він згадував, що говорив йому колись про алкоголь батько, який сам був інколи не проти добре прикластися до пляшки. «Розумієш, — казав старий Ус, — уживаючи алкоголь, ти переміщуєшся зовсім в іншу реальність. І все, що відбувається в оцій, де ти перебуваєш тверезим, бачиться трохи інакше. Тому й говорять, що п’яному море по коліно, і часто події, які у тверезому стані могли закінчитися трагічно — аварії, падіння в ями або з висоти тощо, — перетворюються в комічні. П’яним щастить! Це саме тому, що вони перебувають в іншій реальності. Але п’яних бійок це не стосується — там усі такі, однакові, тому й обертається часто різаниною й смертю, яка, до речі, по п’яні теж здається зовсім не страшною й іншою. У тій реальності жити краще, ну, або здається, що краще. А помирати — так само собою. Саме тому, я думаю, у нас стільки п’яниць. Це втеча в кращий світ!»
Що б не говорив з цього приводу батько, тікати в ілюзорні, хай і кращі, світи Рад не збирався. Йому цілком подобався цей, реальний, і тут він почувався дуже впевнено — це, безумовно, був його світ. Так, він жорстокий, але іншого немає, він чітко це розумів, немає й не буде, ні зараз, ні потім. Сьогодні він запланував багато справ. По-перше, потрібно будь-що-будь порозумітися з Хрінякою. По-друге, залагодити справу з газетою. По-третє, точніше, по-перше, прочитати електронну пошту від Івченка й зрозуміти, нарешті, що ж відбувається в холдингу і як справи в Дніпрі.