Лист 13
Щедрим ужинком поетів потішив нас цей рік: упродовж квітня ледь не щоденно — публічні читання. Мені приємно, що пожвавлюються літературні студії, що заявляють про себе талановиті ймена, а от слухачі сходяться не вельми жваво. Більшість, засидівшись у портиках[25], годинами щось теревенять і лиш час од часу велять, щоб їм повідомили, чи вже увійшов читець, чи відчитав уже вступ, чи згорнув уже більшу частину сувою. Щойно тоді сходяться і то якось ліниво, наче вагаючись, та й не залишаються до кінця — виходять: хто крадькома, навшпиньки, а хто таки показово, не ховаючись.
А от наші батьки, клянуся Геркулесом, ще пам’ятають, як імператор Клавдій, проходжаючись Палатином і почувши наче схвальні оклики люду, поцікавився, що б це мало значити, а коли йому відповіли, що то Ноніан читає свій твір, сам же туди увійшов на великий подив і несподіванку для читця. А тепер от найостанніший нероба, дарма що запросили його задовго до читань, або загалом не приходить, або, коли вже прийшов, то нарікає, що змарнував свій день — саме тому, що не змарнував його. Отож тим більшого схвалення й прихильності заслуговують ті, кого не знеохочує до писання і виголошення своїх творів такий-от чи то зухвалий, чи лінивий слухач.
Я ж не пропустив, здається, жодного читання. Більшість із тих, хто читав, були, щоправда, моїми друзями: заледве чи знайдеться такий, хто, люблячи літературні заняття, заодно б і мене не любив. От я й затримався в Римі довше, аніж намірявся. А тепер можу спокійно податись у свій затишок і дещо й самому пописати; написаного, однак, прилюдно не читатиму, аби не подумали, що на читання я вчащав не як слухач, а як позикодавець. Адже увесь смак будь-якої послуги (не лише коли слухаєш чиєсь читання) пропадає, коли за неї вимагаємо віддяки. Бувай здоровий!
Лист 22
Я вже довший час, вельми стривожений, ніяк не вирвуся з міста: непокоїть мене тривала і вперта недуга Тітія Арістона[27], кого особливо люблю й шаную. Хто ж бо може зрівнятися з ним у повазі, порядності, вченості? Здається мені, що то не одна лиш людина, а вся література, всі науки у смертельній небезпеці. Який же він обізнаний у приватному й державному праві! Якими знаннями володіє, скільки «прикладів», скільки усього з давнини тримає в пам’яті! За що б лиш ти не взявся, щоб навчитися, — в усьому він був би тобі за вчителя. Та й для мене він, тільки-но чогось дошукуюся, — справжній скарб. Яка то довіра до його слів, яка повага! Яка вимовність і чар навіть у затримці, коли замислюється! Втім, хіба є щось таке, чого б одразу не з’ясував? І все-таки він раз по раз допускає сумніви, зважує різні думки, пильно і ґрунтовно вивчає їх, простежує у їхній тяглості, досліджує питання від початку й перших причин.
24
25
…
27