Лист 8
Щось обдумуєш, рибалиш, полюєш чи займаєшся усім цим водночас?[51] Таку можливість дає наш Ларій: тут і риби в озері вдосталь, і звірини в лісах, що довкола того озера, одне слово, повний, по вінця, спокій, затишок — запрошення до усамітнених студій. Та чи втішаєшся усім цим разом, чи зайнятий чимось одним — не можу сказати «заздрю», лишень сумую, що я того позбавлений. А так хотілося б, як хворому — вина, лазні, джерельної води!.. Невже ж то ніколи я не обрубаю, якщо вже розв’язати їх годі, ті пута, що так мене туго опутали? Гадаю, що ніколи. Бо до старих обов’язків додаються нові, хоча й з давнішими я ще не впорався. Так ото з дня на день, вузлами й кільцями, оплутуючи мене, видовжується той ланцюг нескінченних моїх занять та обов’язків! Бувай здоровий!
Лист 10
Який же ти терплячий, я сказав би радше впертий чи навіть жорстокий у своїй впертості чоловік! Доки ж ти будеш так ото заздрити: собі — у голосній славі, нам — у приємності? Дозволь же їм бути на устах у людей ген на усіх тих просторах, де лише звучить латинське слово. Надто вже довго, надто давно ми очікуємо, а відкладати далі й марно затягати час ти просто не повинен. Кажу про твої вірші; вони й так уже стали відомими — проти твоєї волі вирвалися з того запертя. І якщо не збереш їх докупи, то вони, мандрівні, врешті, натраплять на когось такого, хто оголосить себе їхнім автором. Май перед очима смертність; єдине, що може від неї вберегти, — твої вірші: все інше, й самі люди, — все воно, крихке й нетривале, все йде під укіс, минає.
Правитимеш своє: «Мої друзі розглянуться, що тут і до чого». Що ж, бажаю тобі таких вірних, таких освічених і таких працьовитих друзів, які й захотіли б, і змогли б узятися за цю нелегку справу. А втім, подумай, чи то не легковажність — надіятися на інших у тому, до чого сам не берешся?
А щодо видання, то якої ти думки наразі? Раджу частіше виступати перед слухачами: це заохотить тебе до видання і ти, врешті, пізнаєш ту радість, яку я смакую за тебе наперед, і то недаремно. Уявляю собі, скільки то збереться твоїх шанувальників, які оплески, які схвальні вигуки у тебе попереду, навіть тиша — та, якій, читаючи свій твір, радіємо більше, аніж голосному схваленню; тиша — загострена й напружена, спрагла подальших слів. Тож годі тобі безконечним затягуванням позбавляти свою працю такої вже вготовленої для неї нагороди. А подальше затягування вже й небезпечне: воно може видатися лінивством, дармуванням, ба, й боязливістю. Бувай здоровий!
Лист 15
Як там твій старий маєток у краю марсів?[54] А нова покупка? Чи подобаються тобі поля, що стали вже твоїми? Нечасто таке буває: придбане вже не так тішить, як жадане. Материнський маєток не надто мене щадить, але мені тут приємно, бо це ж — материзна. Загалом же від довгої терплячості весь я наче мозолем узявся. А втім, годі вже тих нарікань! Негарна то річ — нарікати. Будь здоровий!
Лист 17
Дивуєшся, чому я так люблю свій Лаврентин чи, якщо волієш, мій Лаврент. Перестанеш дивуватися, якщо пізнаєш усі принади вілли, догідність місцевості, широту побережжя.
Вілла віддалена від Рима на сімнадцять миль, отож, залагодивши усі справи, ти можеш провести там ще добру частину дня. Доїзд до вілли не один: провадять туди і Лаврентійська, й Остійська дороги; з Лаврентійської треба звернути з чотирнадцятого стовпа[56], а з Остійської — з одинадцятого. Далі — переважно піщані ґрунти, тож візком їхати туди і важче, й довше. А от верхи і коротше, й вигідніше. Поки їдеш, бачиш, куди не глянь, різні околиці: дорогу то наче стискає обабіч зустрічний ліс, то вона біжить серед широких, аж до обрію, зелених лугів; багато овечих отар, кінських табунів, чимало стад великої рогатої худоби: зима зігнала їх з гір, от вони аж вилискують тут, годовані травами, під весняним сонцем.
Вілла — з різними вигодами, але значних видатків не потребує. Спершу заходиш в атрій[57], хоча непоказний, але все тут на місці, усе зроблене зі смаком; далі, літерою «D» вибудовані портики, що наче обіймають невеликий, але милий майданчик — прекрасний затишок при негоді: захистом від неї — слюдяні вікна, та головно — широка, спадиста крівля. Навпроти — веселий перістиль, за ним — гарненький, що виходить до узбережжя, трікліній; коли під подувами африка хвилюється море, то його припорошують, розбившись об берег, останні хвилі. З усіх трьох боків трікліній має двері й не менші од дверей вікна, тож із тих бокових вікон, а також із чільного, трікліній дивиться мовби на три моря. А коли озирнешся, то через перістиль, портик, майданчик, іще через портик і атрій бачитимеш вдалині й ліси, і гори.
51
56
…
57
…