Нічого кращого, нічого почеснішого не можете дати своїм дітям, нічого приємнішого — й рідному місту. Ті, що народилися тут, хай тут і вчаться і з самого дитинства звикають любити свою батьківщину, тулитися до неї[111]. Хай пощастить вам залучити таких славних учителів, що сюди з'їжджатимуться на науку з сусідніх міст, і, як тепер ваші діти рушають у чужі їм місцевості, так і з чужих, — сюди хай спливаються».
І ось я подумав, що все це варт обміркувати глибше, мов самих джерел сягнувши, тоді й знатимеш, як мені буде приємно, якщо візьмешся за те, що я тобі поручаю. А поручаю справу чималої ваги, поручаю і прошу тебе: розглянься — і серед усіх шанувальників твого таланту, освічених людей[112], що збираються у тебе (а їх чимало), наміть собі, кого можна було б заохотити до вчителювання. Із тим лише застереженням, що я нікому нічого не обіцяю: батькам даю тут повну волю — їм судити, їм і вибирати. За собою зберігаю право хіба що на клопоти й витрати. Отож, коли знайдеться хтось впевнений у своїх силах, то хай рушає туди, але знову ж таки за умови, що звідси, окрім ще більшої впевненості у собі, нічого іншого він не винесе. Бувай здоровий!
Лист 23
Вельми приємно було мені довідатися від спільних наших друзів, що ти, як і годиться мудрій людині, належно і впорядковуєш, і проводиш своє дозвілля: живеш у прекрасній місцині, дбаєш про своє тіло, вправляючись і на суходолі, й на морі, багато розмірковуєш, слухаєш, читаєш і, хоч як багато усього знаєш, а щодня щось таки додаєш до тих знань.
Так і має жити у свій поважний вік той муж, що обіймав найвищі магістратури, керував військами й загалом, поки це личило, усього себе посвячував державним справам. Так воно й має бути[114]: молодість і середній вік належить віддавати державі, старечий — собі; так, врешті, й сам закон велить: літній людині віддає дозвілля. То коли ж можна буде й мені, з огляду на вік, узяти собі за взірець такий-от, як у тебе, сповнений блаженного спокою, прекрасний спосіб життя? Коли ж то й моє усамітнення в тихій садибі йменуватиметься не безділлям, а впогідненим життям?[115] Бувай здоровий!
Лист 28
Геренній Север, муж вельми вчений, дуже б хотів мати у своїй книгозбірні[117] зображення твоїх краян Корнелія Непота[118] і Тіта Катія, от і просить мене, якщо вони є там, — а ймовірно, що є, — поручити комусь відтворити їх і рисунком, і барвами.
Зайнятися цією справою прошу, власне, тебе, насамперед тому, що саме ти найохочіше сповняєш усі мої бажання, а ще — ти з особливою повагою ставишся до літературних занять, з особливою любов’ю до тих, хто відданий тим заняттям, врешті, й тому, що і свою вітчизну, й усіх, хто вславив її ім’я, ти шануєш і любиш, як і саму вітчизну. Але підбери, прошу тебе, щонайсумліннішого маляра. Бо якщо нелегким є те мистецтво — вловити подібність, малюючи живий образ, то як це мусить бути важко — наслідувати чиєсь наслідування! Тому, ще раз прошу, — подбай, щоб митець, якого вибереш, не схибив[119], пробуючи покращити зразок. Бувай здоровий!
Книга V
Лист 5
Мені сповістили, що помер Гай Фанній, і це мене вельми засмутило. Передусім тому, що я любив того порядного, красномовного, доброзвичайного чоловіка; а ще я звик завжди дослухався до його думки. Природа йому дала гострий розум, досвід додав мудрості, правда — готовності до дії[121]. Мучить мене, окрім того, та прикрість, яка трапилася з ним: помер він, не склавши нового заповіту, у старому ж не було тих, кого він дуже любив, були натомість його ненависники. Але й це ще півбіди; найприкріше те, що він залишив незакінченим чудовий твір. Хай як його виснажувала робота в суді, він усе-таки знаходив час описувати кончину тих, кого Нерон або вбив, або вислав з Рима. Завершив уже три ґрунтовно опрацьовані, писані вишуканою латиною книги, щось середнє між історією і виголошуваними в суді промовами. А що ті книги читали й перечитували, то йому дуже хотілося довести до кінця й інші. Мені ж завжди видається жорстокою і передчасною смерть тих, хто працює над чимось безсмертним. Бо ті, хто віддається насолодам, живуть, сказати б, одним днем: прожив день — і вже начебто вичерпав спонуки для подальшого життя. А ті, хто думає про наступні покоління, хто хоче продовжити пам’ять про себе у своїх творах, — тим, коли б не померли, та смерть завжди видається раптовою, бо завжди обриває якийсь їхній задум[122].
111
…
112
…
113
114
115
…
116
117
Планування римської вілли передбачало спеціальну кімнату — книгозбірню, як у лаврентській віллі Плінія (II, 17).
118
119
…
121
…