Лист 4
Кажеш, що прочитав мої гендекасилаби[172]. Цікавишся навіть, як це я почав їх писати, людина, з твого погляду, поважна, а з мого — начебто й недурна.
Так ось (почну здалеку): поезії я ніколи не цурався; мало того, вже чотирнадцятирічним підростком написав грецьку трагедію. «Яку ж то?» — запитаєш. — Не знаю й сам. Трагедію, та й годі. А потім, коли повертався з військової служби й через несприятливі вітри затримався на острові Ікарії[173], почав складати латинські елегії — про це ж саме море і про цей же острів. Якось, пам’ятаю, брався й за героїчний вірш[174], пробував свої сили й у ньому, а тепер ось, уперше, — в гендекасилабах. А почалися, сказати б, народилися, вони ось як: читали мені в лаврентській моїй садибі[175] Азінія Галла[176], про те, як він порівнював свого батька з Ціцероном; одразу й Ціцеронова епіграма трапилася — на його Тірона[177]. За якусь годинку, опівдні (було це влітку), я пішов у спальню перепочити[178]. Але сон не приходив, і тоді я став роздумувати над тим, що й видатні оратори вважали віршування не лише приємним, а й похвальним заняттям. Я зібрався з думками і, собі ж на подив, після довгої перерви, за якихось декілька хвилин ось у таких рядках описав те, що й спонукало мене до писання:
Тоді я перейшов до елегійних віршів: пішло й те писання легко й швидко. Зваблений тією легкістю, я став додавати до них іще й іще. Повернувшись до Рима, я прочитав їх друзям. Схвалили. Так ото, щойно вільна хвилина, особливо в дорозі, я випробовував різні віршові розміри. Врешті, за прикладом багатьох, захотілось і мені скласти окрему книжечку гендекасилабів, і не жалкую, що зробив це: їх читають, переписують, навіть співають, а греки (ті через цю книжечку й латину полюбили) виконують їх, підграючи собі то на лірі, то на кітарі.
Але що це я так вихваляюся? Втім, поетам і подуріти дозволено[179]. А ще ж мова тут не про мою, а про думку інших людей. Правдивий їхній суд чи помилковий, а мене це однаково втішає. Про одне молю богів: хай і нащадки, як і вони, помиляються чи правдиво судять. Бувай здоровий!
Лист 5
Не повіриш, як я за тобою стужився. Перша причина — любов; друга — що ми не звикли бути в розлуці. Тому-то, не в змозі заснути, більшу частину ночі я викликаю в пам’яті твій образ. Тож і вдень, у ті години, коли я звик тебе бачити, самі ноги, як то влучно мовиться, несуть мене до твоєї кімнати. Врешті, похнюплений, сумний, наче прогнаний, я повертаюся з порожнього порога. Так ото не мучуся лише тоді, коли кручусь на форумі, весь у справах друзів. Уяви собі тепер, як я без тебе живу, моя полегшо у праці, розрадо і втіхо серед турбот. Бувай здорова!
Лист 9
Запитуєш, як саме, на мою думку, ти мав би займатись на дозвіллі, яким ти вже давно насолоджуєшся. Корисно, передусім, як і багато хто радить, перекладати чи то з грецької на латинську, чи з латинської на грецьку мову. У таких вправах є змога пізнати значення слів, їхні властивості, їхній блиск, багатство фігур, засоби викладу, а ще, при наслідуванні найкращих зразків, є змога сягнути й подібної винахідливості; до того ж, чого міг не зауважити читач, те не зможе приховатися від перекладацького ока. Звідси — глибоке розуміння і правильне судження. І ніщо не завадить тобі, аби, прочитавши з наміром вловити саму суть і зміст, ти ще раз, мовби змагаючись з автором, сам те написав, а потім — зіставив з прочитаним і пильно зважив, що краще вдалося тобі, а що — іншому. Велика похвала тобі, коли дещо — ти зробив краще, великий сором, коли все — інший зробив. Є в цьому, хай часом нерозважна, відвага, але — не зухвалість, бо ж змагаємося не на показ, не перед іншими хизуватися, таж бачимо, що багато хто вступив у таке суперництво з чималою для себе славою і, не зневіряючись, випередив тих, кого й наздоганяти мав би для себе за честь.
171
173
176
177
178
…
179
…