Вибрані листи

Лист 25

Пліній Руфові[187] — вітання

О, скільки-то слави в освічених людей і приховує, й викрадає у них їхня скромність і спокій усамітненого життя! Ми от, готуючись чи то щось читати, чи говорити, переживаємо, як нас сприймуть ті, хто хизується своєю вченістю, хоча інші, ті, що мовчать, стоять набагато вище саме тому, що мовчанкою пошановують навіть найбільший твір. Що пишу — пишу з досвіду.

Теренцій Юніор[188], бездоганно відбувши військову службу у кінноті й прокураторство у нарбонській провінції[189], відмовився від уже наготовлених для нього почестей: подавшись у свій сільський маєток, обрав для себе щонайспокійніше дозвілля. Якось він запросив мене погостювати в нього, і я, приїхавши, сприйняв його як доброго голову родини, зразкового господаря на землі, от і збирався повести з ним мову про те, довкола чого, здавалось мені, крутиться його життя. Так і почав, а він одразу ж, і то з неабиякою обізнаністю, звернув бесіду в бік літературних занять. Яка ж в усьому вправність! Як він володіє латинською, рівно ж і грецькою мовою! Такий він в обох тих мовах сильний, що, якою б не почав говорити, скажеш: ось у тій він неперевершений. Скільки він усього прочитав, а скільки всього пам’ятає! Можна подумати, що в Афінах, а не в селі живе той чоловік. Та що тут казати? Він розхвилював мене, змусив поважати тих далеких від міста, сказати б, селюхів, подивляти їх не менше, аніж тих, кого знаю серед найученіших у Римі. Тож і тобі кажу: як у таборах, так і в нашій літературі знайдеш, будь певен, не одного такого, хто видасться тобі селюхом, а приглянувшись, виявиш у нього, за всіма обладунками, й іскру найяскравішого хисту. Бувай здоровий!

Лист 26

Пліній Максімові[190] — вітання

Нещодавно, коли я провідував одного свого хворого приятеля, мене раптом мов осяяло: таж найкращими буваємо саме тоді, коли нездужаємо[191]! Кому ж бо, у хворобі, до захланності чи хтивості? Хто, слабнучи, упадатиме перед любовницями, прагнутиме почестей? Та й про багатства не помишлятиме: він, мовби вже на відході, вдовольняється якоюсь там крихтою. Щойно тоді й спохоплюється, що десь таки є боги, що він — людина; нікому не заздрить, ніким не захоплюється, нікого й не зневажає; не дослухається до злобливих чуток, не смакує їх: перед очима в нього вимальовуються лише лазні та джерела[192]. У цьому всі його помисли, всі бажання — надалі, якщо йому суджено одужати, він обіцяє собі тихе й спокійне, тобто сумирне, блаженне життя. Отож: що філософи силкуються втлумачити нам у голови багатьма словами й навіть книгами, я можу стисло подати, як науку, тобі й собі: намагаймось і при здоров'ї бути такими, якими обіцяли собі бути при недузі. Бувай здоровий!

Лист 27

Пліній Сурі[193] — вітання

Дозвілля мені дає змогу вчитися, тобі — вчити[194]. Так ось я дуже б хотів знати, чи вважаєш ти, що привиди існують[195], що вони мають і свій вигляд, і загалом якусь вагу, а чи то лише страх вирисовує перед нами пусті й порожні óбрази. А що вони, можливо, й існують, до тієї думки мене схиляє передусім те, що, кажуть, трапилося з Курцієм Руфом[196]. Він, тоді ще мало кому відомий[197], непримітний чоловік, приєднавшись до почту африканського намісника, перебував у тому краї. І от якось, уже на схилку дня, коли він прогулювався у портику, перед ним з’явилася жінка, що поставою і вродою перевершувала звичайну людську природу[198]. Він неабияк перелякався, вона ж назвала себе Африкою, провісницею майбутнього. Сказала й те, що він поїде назад до Рима і там обійматиме високі посади, а потім, наділений найвищою владою, знову повернеться до цієї провінції, де й закінчить своє життя.

Так воно й сталося. А ще, кажуть, коли він причалив до Карфагена і сходив з корабля, то побачив на березі перед собою ту саму жіночу постать. Отож, коли з часом захворів, то, сам собі віщуючи про майбутнє з минулого, а про нещастя — зі щастя, він, хоч як його підбадьорювали близькі, відкинув будь-яку надію на одужання.

187

Руф — один із приятелів Плінія, що цікавилися літературою.

188

Теренцій Юніор — приятель Плінія, один із тих, хто зійшов із «бігової доріжки» — відмовився від сенаторської кар’єри (див. Передм., с. 21).

189

…у нарбонській провінції… — Сьогодні це територія Південної Франції; там же місто Нарбон.

190

Максім — один із приятелів Плінія. Мабуть, Валерій Максім.

191

…найкращими буваємо саме тоді, коли нездужаємо. — Одне з цікавих спостережень Плінія (див. Передм., с. 39).

192

…лише лазні та джерела. — Саме те, що хворому не дозволено (пориваємось до того, що заборонене, — зауважували античні).

193

Сура — Ліціній Сура, адвокат, політик і дипломат, правитель Белгіки (північ Галлії), тричі обирався консулом, довірена особа Траяна.

194

Дозвілля мені дає змогу вчитися, тобі — вчити. — Спадає на думку афоризм: «Docendo discimus» (навчаючи — вчимося) і прислів'я, яке наводить Сенека у «Листах»: «Tamdiu discendum est, quamdiu vivas» (доки живеш, доти й вчитися маєш), а ще, знову ж Сенека, у діалозі «Про короткочасність життя» (XIV): «Дозвільними можна назвати лише тих людей, у кого є час для мудрості, лише вони живуть». Отож, боротьба за дозвілля — боротьба за життя. Цим закликом і починає Сенека першого свого листа до Луцілія: «Так і роби, мій Луцілію: виборюй себе для себе самого…»

195

…чи вважаєш ти, що привиди існують… Про привидів («simulacra», тобто подоби, образи речей), ідучи за грецькими філософами, передусім, за Демокрітом із Абдери, розмірковує Лукрецій у четвертій книзі поеми «Про природу речей».

196

Що трапилося з Курцієм Руфом. — Цю історію подає Таціт у своїх «Анналах» (XI, 21).

197

…тоді ще мало кому відомий… — Згодом він був призначений консулом і легатом у Нижній Германії.

198

…з’явилася жінка, що… перевершувала звичайну, людську, природу. — Подібно описує з’яву жінки (Філософії) на початку свого твору «Розрада від Філософії» Северин Боецій.