Лист 33
Віщую, і в тому віщуванні, переконаний, не хиблю: твої «Історії»[201] стануть безсмертними. Тим більше прагну (щиро зізнаюся), щоб і я був у них згаданий. Бо якщо дбаємо про те, щоб наше обличчя зобразив не будь-який, а таки найкращий митець, то чи не маємо бажати, щоб і нашим ділам пощастило на такого письменника, такого хвалителя, як ти? Кажу прямо, хоча це не могло пройти повз твою увагу, бо ж і документально засвідчено, — кажу, однак, ще раз, щоб ти ще більше повірив, як це мені буде приємно, якщо мій вчинок, тим значніший, чим був небезпечнішим для мене, буде оздоблений іще й твоїм хистом, твоїм свідченням.
Сенат призначив мене й Гереннія Сенеціона захисниками провінції Бетіки[202] проти Бебія Масси, а після засудження Масси постановив, щоб його маєтності перейшли у розпорядження держави. Сенеціон, дізнавшись, що консули мають намір зайнятися позовами, прийшов до мене і — «Як ми з тобою погоджено, — сказав, — виконали доручену нам справу звинувачення, так само підійдімо до консулів і попросімо, щоб вони не дозволили розтрачувати майно, яке зобов’язані охороняти». Я відповів: «Якщо ми — призначені сенатом захисники, то подумай, чи не виконали ми свого обов’язку з завершенням сенатського розслідування». — «Ти, — відповів він на те, — можеш у тій справі визначати для себе будь-яку межу, бо ж тебе з тією провінцією ніщо не в’яже, а я — і народився там, і квестором у ній був». Тоді я: «Раз ти твердо став на тому, все як слід обдумавши, то я — з тобою, щоб, раптом щось лихе, не тільки ти один потерпів».
Приходимо до консулів. Сенеціон викладає їм справу, дещо і я додаю. Тільки-но ми замовкли, Масса одразу ж пожалівся на те, що Сенеціон діє не як сумлінний захисник, а як сповнений жовчі ворог, і вимагає, щоб той був звинувачений у порушенні обов’язків. Загальний переляк. А я: «Боюся, найясніші консули, чи своєю мовчанкою Масса не звинувачує мене, бува, у потаємному сприянні протилежній стороні, якщо не вимагає, щоб і мене притягнули до судової відповідальності». Це моє слово одразу ж пішло з уст в уста, і його часто повторювали, з похвалою, звісно, при різних нагодах. Божественний Нерва[203] (він, ще як приватна людина, любив зауважувати, що де порядного сталося у суспільному житті) у надісланому мені вельми поважному листі привітав не лише мене, а й наш вік, якому пощастило на такий приклад (так і написав), що дорівнює давнім. Усьому цьому, яке вже є воно, ти додаси більшої відомості, слави, величі. Втім, аж ніяк не вимагаю, щоб хай чимось перехвалив мій вчинок: не повинна й історія переступати межі правди, а для чесних вчинків — правди достатньо. Бувай здоровий!
Книга VIII
Лист 8
Чи бачив ти коли-небудь джерело Клітумна?[205] Якщо ні (думаю, що ні, інакше б розповів мені про нього), то постарайся побачити. Я ж побачив його лише нещодавно (не можу пережаліти, що так пізно).
Вивищується тут невеликий, затінений віковими кипарисами, пагорб. З-під нього й добувається те джерело — виприскує багатьма то більшими, то меншими струмками. Пробившись і розливаючись, джерело стає широкою заводдю, де вода, мов те скло, така чиста й прозора, що легко можна перерахувати трісочки й блискотливі камінчики, які лежать там на дні. А далі не пологість місцини, а саме багатоводдя, його вага спричиняються до неквапного плину. Невеличке джерело — і вже ось розлога ріка, що у різних напрямках, навіть проти течії, носить на собі судна. І така вже вона потужна, та течія, що суднам, які йдуть за нею (дарма що місцевість рівнинна), не потрібно підсобляти веслами, а ті, що пливуть проти течії, заледве її долають за допомогою весел і жердин. Хто ж пустився на ту ріку просто так, задля розваги, мають подвійне задоволення: змінюючи напрямок руху, можуть змінювати труд відпочинком, відпочинок — трудом[206].
Береги рясно зодягнені буком[207] та осокором; ріка, занурюючи їх у свою прозорість, додає до тієї краси ще й зелене її відображення. Вода тут своєю студеністю могла б позмагатися зі снігом, але й своїм блиском не поступається тій студіні.
201
…
205
206
…
207