Вибрані листи

Лист 14

Пліній Тацітові — вітання

Ані сам собі ти не плещеш у долоні, ані я не вихваляю тебе, — пишу про тебе, як ні про кого іншого, щонайщиріше. Не знаю, цікавитимуться нами нащадки чи ні, але ми, гадаю, таки заслужили бодай якоїсь уваги до нас, не за таланти наші, ні (це вже була б гординя), а за нашу пильність у заняттях, за нашу працю, за повагу до нащадків. Тільки б не зупинитись на обраній дорозі, яка, щоправда, небагатьох допровадила до світла й слави[250], але багатьох — із темряви й мовчанки вивела[251]. Бувай здоровий!

Лист 15

Пліній Фальконові[252] — вітання

Я прямо-таки втік у свою етруську посілість, щоб хоч тут бути господарем свого часу. Та від клопотів не втекти: не дають спокою селяни своїми записами й скаргами[253], що так і сипляться на мене звідусіль. Я читаю їх іще неохочіше, аніж свої, бо й на них уже з нехіттю дивлюсь. Переглядаю деякі свої куці судові промови, а що вони давні, то й це заняття впрост ніяке, навіть прикре. Господарські рахунки занедбані, мовби мене й немає тут. Лиш іноді сідаю на коня і, поки об'їжджаю якусь частину своїх посілостей, вдаю поважного господаря, насправді ж, їду просто так, аби трохи протрястися верхи на коні. Ти ж не полишай своєї звички, надсилай нам, селюхам, — міські новини[254]. Бувай здоровий!

Лист 19

Пліній Рузонові[255] — вітання

Ти згадуєш, що прочитав у якомусь із моїх листів про розпорядження Вергінія Руфа[256] зробити на своїй могилі ось такий віршовий напис:

Тут спочиває Руф. Колись Віндекса в битві здолав він,
Владу ж узяв не собі, а батьківщині оддав.

Не схвалюєш те його розпорядження і додаєш, що краще й справедливіше вчинив Фронтін[257], заборонивши споруджувати для себе будь-який пам’ятник загалом, а під кінець запитуєш мене, якої я думки щодо одного й другого.

Я любив їх обох, та найбільше подивляв саме того, кому дорікаєш; подивляв так, що, здавалось мені, як там хто б не вихваляв його, тієї хвали буде замало, і ось таку людину мені доводиться нині брати під свій захист. Так ось: я вважаю, що кожен, хто звершив щось велике й пам’ятне, гідний, і то найбільшою мірою, не лише якоїсь поблажливості, а й похвали, якщо домагається для себе заслуженого безсмертя, прагнучи й у посмертних написах продовжити славу свого ймення, яке житиме й далі — у прийдешніх віках.

Годі знайти мені когось іншого, хто б, як Вергіній, був настільки скромний у похвалах для себе, наскільки славний — у своїх ділах. Я сам, його близький, улюблений приятель, можу засвідчити, що тільки раз у моїй присутності він дозволив собі нагадати лишень про одне зі своїх діянь, та й то спонуканий до цього у розмові з Клувієм[258]. «Знаєш, Вергінію, — якось почав він, — наскільки правдивою має бути історія; тому-то, якщо, читаючи, натрапиш у мене на щось таке, що не конче тобі до вподоби, то вибач, будь ласкавий». А той: «Ти ж мав би знати, Клувію: що я робив — робив саме для того, щоб ви мали змогу писати так, як хочете писати».

Ну а тепер вдаймося до порівняння[259]: пригляньмося до тих слів Клувія, які наводиш як доказ більшої його скромності й стриманості. А він, забороняючи споруджувати собі пам’ятник, ось що каже: «Витрати на пам’ятник — марниця: пам’ять про мене, однаково, триватиме, якщо я заслужив на неї своїм життям». То що вважаєш скромнішим: усьому світові сповіщати, що про мене, мовляв, пам’ятатимуть у віках, — чи у двох віршиках, на плиті, зазначити, на яке діло спромігся?

250

…небагатьох допровадила до світла й слави… — Не кожен, словами відомого прислів’я, яке наводить Горацій у своєму посланні (І, 17, 36), зумів допливти до Коринта — Non cuivis homini contingit adire Corinthum; важливо — йти: «Сів, — веде далі поет, — хто злякавсь, що не дійде, то хай і посидить, а інший — / Врешті, дійшов…»

251

…до світла й слави… із темряви й мовчанки вивела… — Протиставлено світло — темряві, мовчанка — славі. Провести життя в мовчанці, — то наче уподібнюватись до «худоби, яка з природи хилить голову і дбає лише про черево» (Саллюстій у зачині свого твору «Про змову Катіліни»). Цей шлях, у Плінія, — це шлях науки, освіти; слава (fama) — це коли людина заслужила собі своєю працею тривання у майбутньому, коли її ім’я — «в усіх на устах». Згадаймо, як боляче сприймав Шевченко мовчанку після виходу «Кобзаря»: Либонь, уж едесяте літо, / Як людям дав я «Кобзаря», / А їм неначе рот зашито». Згадаймо, коли мова про голос і мовчанку, й Карла Ясперса, який ділить історію людства на мовчання в доісторії і голос в історії.

252

Фалькон — Помпей Фалькон; відомостей про нього не маємо.

253

…своїми записами й скаргами… — Мова про колонів (поселян), орендарів, яким дедалі важче було сплачувати орендну плату (окрім них, працювали сільські або й міські раби). У Плінія, одного з найбагатших на той час землевласників, було чимало клопотів, оскільки сільське господарство загалом занепадало. Листи Плінія — цінні документи, що дають доволі виразну картину кризи рабовласницького сільського господарства.

254

…міські новини. — Мова про «Acta diurna urbis» (див. Передм., с. 35).

255

Рузон — Кремуцій Рузон, адвокат, учень і приятель Плінія.

256

Вергіній Руф — див. II, 1, 2

257

Фронтін — Гай Юлій Фронтін, консул, приятель Плінія.

258

Клувій — оратор, історик, згадуваний в «Анналах» Таціта (XIII, 20; XIV, 2).

259

…вдаймося до порівняння… — З листа видно адвокатську вправність Плінія, його риторичний вишкіл, зокрема, у розв’язанні т. зв. «контроверсій» — тем, що включали спірні, складні для вирішення питання.