— І чоловік сидів на скелі, і схилив свою голову на чоло, і дивився на картину одчаю. Він глянув униз на низький схвильований чагарник і вгору на високі одвічні дерева, і вище вгору на гудуще небо і на кармазиновий місяць. А я лежав близько, схований межи лелій, і спостерігав, що чинитиме чоловік. І чоловік тремтів у самоті, але ніч тала, а він сидів на скелі.
— І чоловік відвернув свою увагу від небес і поглянув униз на страшну ріку Заїру, і на жовті мертві води, і на бліді легіони водяних лелій. І чоловік дослухався до зітхань водяних лелій і до шепоту, що ішов з-поміж них. І я лежав близько в своїй схованці і спостерігав, що чинитиме чоловік. І чоловік тремтів у самоті, але ніч тала, а він усе сидів на скелі.
— Тоді я зійшов униз у нетри болот і побрів далеко поміж хащів лелій, і покликав гіпопотамів, що жили в дряговинні в нетрах болот. І гіпопотами вчули мій гук і прийшли з бегемотами під поділ гори і заревли голосно й страшно під місячним світлом. І я лежав близько в своїй схованці і дивився, що чинитиме чоловік. І чоловік тремтів у самоті, але ніч тала, а він усе сидів на скелі.
— Тоді я прокляв стихії прокляттям тривоги; і жахна буря згромадилася в небі, де досі не було вітру. І небо зробилося сизе від лютої бурі — і дощ сік у голову чоловіка — і ріка неслася як повінь — і вся взялася піною — і водяні лелії квилили в своїм ложі — і ліс згинався перед вітром — і грім гримів — і спалахувала блискавиця — і скеля хиталася аж до своєї основи. А я лежав у своїй схованці і спостерігав, що чинитиме чоловік. Але ніч тала, а він усе сидів на скелі.
— Тоді узяв мене гнів, і я прокляв прокляттям мовчання ріку і лелії, і вітер, і ліс, і небо, і грім, і зітхання водяних лілій. І вони стали прокляті і стихли. І місяць перестав скрадатися небесною стежкою — і грім ущух — і блискавиця не блискала — і хмари повисли нерухомі — і води спустилися до свого рівня й завмерли — і дерева перестали гойдатися — і водяні лелії більше не зітхали — і шепоту не було чути серед них, і жодної тіни звуку в усій безмежно просторій пустелі. І я подивився на літери на скелі, і вони змінилися, і літери були
МОВЧАННЯ.
— І очі мої впали на обличчя чоловіка, і його обличчя було мертве від жаху. І похапливо він підняв голову, і випростався на скелі й прислухався. Але не було ні голосу в усій безмежно просторій пустелі, і літери на скелі були мовчання. І чоловік здригнувся і відвернув своє обличчя і утік далеко, поспішно, так що я більше його не бачив».
* * *
Є знамениті казки в книгах Магів — в оправлених у залізо меланхолійних книгах Магів. Там, кажу я, є славні історії про Небо і Землю, і Могутнє Море — і про Геніїв, що панують над морем і землею, і над винеслим небом. Багато було легенд також у словах, сказаних від сибіл;* і святі, і священні речі сказані були під смутним листям, що тремтіло навколо Додони* — та, як живий Аллах, цю баснь, що повів мені Демон, коли він сидів поруч зі мною в тіні гробу, я вважаю за найчудеснішу над усі. І коли Демон скінчив свою сторію, він одкинувся назад у видолину гробу й засміявся. І я не міг сміятися з Демоном, і він прокляв мене за те, що я не міг сміятися. І рись, що живе завжди у гробі, вийшла з нього і лягла коло ніг Демона, і дивилася йому у вічі невідривно.
ДІДЬКО НА ДЗВІНИЦІ
А котора воно година?
(Стара приповідка)*
Загалом беручи, кожне знає, що найліпша у світі містина, це є – чи, на жаль, було – голандське містечко Вондервоттеіміттісс. Але що лежить воно трохи вбік від битих шляхів, як би сказати, на бездоріжжі, то, може, й небагато моїх читачів колись віддали йому візиту. Отже, на благо тим, хто цього не зробив, зовсім годилось би, щоб я тут дозволив собі дещо про нього розповісти. І це, справді, річ тим більше потрібна, що я, сподіваючись завоювати громадські симпатії на користь його мешканців, збираюся тут змалювати історію злощасних подій, що так недавно сталися в його межах. Знавши мене, ніхто не візьме під жодний сумнів, що, взявши на себе таким способом цю повинність, я виконаю її так добре, як тільки є в моїй силі, з усією суворою безсторонністю, з усім обережним розглядом фактів та старанним зіставленням авторитетних джерел – з усім тим, що є властиве людині, котра хоче зватись істориком.