Тож пропонуючи Вашій увазі цей шкіц до портрета письменника та вибрані твори, щиро сподіваємося, що змогли бодай частково передати багатогранність його таланту та велич постаті.
Вибрані твори
Оповідання
Товариська послуга[85]
е було вже давно: коли в кожній кімнаті немилосердо чаділа залізна «буржуйка»[86] і громадяни вільної радянської республіки напихувались «дубовою» кашею — без соли — і сьорбали «чайок» з якогось висушеного овочевого листя — без цукру. Проте життя було напружено-повне, ясно-надійне. Скрута, злигодні минуть, повинні минути, аби працювати, над силу працювати.
І Олесь захлинався у праці, невтомно, самовіддано.
Очі йому завжди горіли борецьким завзяттям, чисте обличчя пашіло здоров'ям і силою, наче не доводилось і йому годуватися неймовірною в інші часи кашею та підфарбованим окропом, наче не валився він мало не щодня на рядняну «розкладушку» десь далеко за північ, запрацювавшись до незможу, забувши іноді зняти важкі чоботи і підкинути дровець у смердючу «буржуйку».
Того холодного, ясного ранку він теж притьмом прокинувсь, як був ще з учора одягнений у чорну шкуратянку[87], від раптового, короткого, але енергійного стуку в двері. Скочив. Ураз струснув рештки молодого, здорового сну. П'ястуком абияк пригладив скудовченого чуба.
— Увійдіть! — до дверей молодо, дзвінко.
На порозі — дівчина в чоловічій кашкетці, з-під якої непокірно висмикуються русяві пасма непокірного волосся.
Кругле, рясно всіяне ластовинням обличчя з кирпатеньким носом, пухкими кровистими губами, м'яким підборіддям. Невеликі очі, кольору вишневої смолки, зорять задирливо-привітно. Чоловічки в них, як бісики, бігають, штрикаються. Вся вона, мов рябеньке курчатко в свому ватяному, салдатського крою, полусвитку, строкатій, короткій спідниці, з намерзлими, червоними з морозу руками.
Якесь обтріпане, скудовчене, а проте, задерикувате — з тих курчаток, що відважно плигають перед засоромленою пикою здоровенного кудлатого пса і примушують його здивовано відступити від маленького нахаби.
— Товаришу, сьогодні свято Тараса Шевченка[88]. Ви мусите в нас на фабриці зробити гарну доповідь. Мене послав культком[89]. Початок о восьмій увечері.
Цокоче швиденько, незаперечливо, наче підвладному наказує. Бісики із вишнево-смолчаних оченят уже встигли обстрибати всеньку кімнату, на мить зупинитися на столі з незакінченим рукописом, зім'ятому ліжку, брудних чоботях, заклопотаному з несподіванки Олесевому обличчі.
— Який культком? Яка фабрика? Мені треба дописувати статтю...
— Я — культком, тобто я голова культкому. На махорочній. Мені треба доповідача на сьогодні. А статтю можете писати взавтра.
— Але, товаришко...
— Я приїду по вас рівно пів на восьму. Скільки показує ваш годинник? Порівняймо.
— В мене немає годинника. Та...
— То будьте ввечері вдома. Я заїду, пам'ятайте. На все краще!
І вже лопочуть її чобітки десь біля вихідних дверей.
— Оце наскочила! І відмовитися не встиг. Пропала стаття! А втім, — однаково десь би занарядили. Все'дно не одкрутишся... Треба, мабуть, допомогти...
І сів був писати. Та якось не витанцьовувалось. В очах миготіла кругленька жіноча фігурка з жвавими рухами, з наказливим голоском:
— «Зробіть гарну доповідь!» Бач, яка прудка — не абияку, а ще й гарну... І ніс бараболькою. Мабуть, із села: торохтить по-українському, як горох із мішка сипле. Так таки гарну доповідь?
Глянув ще раз на рукопис — і відіклав набік. Зажде. Треба справді подумати, як доповідь скомпонувати, щоб не трафаретно вийшло, щоб краще підійти до робітниць, до жіночого серця.
Уже звечоріло, як Олесь ізнов почув той самий короткий, енергійний стук у двері.
— Готові? Їдьмо! О, це гаразд! — побачила на столі «Кобзаря» з закладинками на потрібних задля цитування місцях, — краще за самого Тараса ніхто про нього не скаже. Правда, якби він тепер жив — у більшовики пошився б? Панів би лупцював — аж гуло! І що вже він їх ненавидів! А дітей любив...
85
Уперше оповідання надруковано в 1 числі журналу «Плуг» за 1928 р. Подаємо за виданням: Пилипенко С. Тисячі в одиницях: Збірка оповідань / Друге, доповнене видання. — X.: ДВУ, 1929.
88
Шевченко Тарас (1914-1861) — видатний поет, художник, мислитель, чиї історіософські погляди вплинули на становлення модерної української нації. С. Пилипенко ініціював збір коштів на будівництво пам'ятника поетові в Каневі, чимало зусиль доклав у справі зібрання та збереження Шевченкових автографів, акварелей тощо.