Оцю пораду дати
Ще декому кортить,
Та треба помовчати,
Щоб гулі не набить.
На взмор'ї паслася отара.
Баран, як личить, на чолі, —
Куди баран,
Туди й усі.
Аж ось гуркоче хмара
І знявсь лихий північний вітер бора.
На суходолі —
Ламає ліс.
Трощить.
І шум, і свист,
Усе біжить.
На морі —
Пінлива хвиля хвилю доганяє
І бризки сипле градом...
До вітру повернувшись задом,
У купу збилися овечки,
Мемечуть,
Передні задніх натискають,
В нестямі сунуть одні одних
Прямісінько в морську безодню.
І лава там за лавою щезає,
Зірвавшись стрімголів із кручі...
А де ж баран? Де той, що учить?
Тепер іззаду сам один,
І задом теж до вітру він,
І вітер теж його погнав
І вмить з отарою змішав.
Ми — люди, — не овечки
І розум більший маєм,
Проте бувають речі
Не кращі, як з бараном.
Хай люди вибачать на слові:
Мандат ослові
Хтось велетенський видав...
Старшинського набравши виду,
Зчинив осел такий гармидер,
Що звірям всім забило баки:
— Горлати вміє так не всякий!
Оце розумний голова,
Над старшинами старшина!
І з того переляку
Лакузи, звісно, завелись:
Котрий ослу копита лиже,
Котрий цілує хвіст,
Ганяє мухи з крижів,
Котрий під пахвами лоскоче, —
Чого осел не схоче,
До послуг вмить.
Один Сірко в кутку гарчить:
— Чому ослові честь?
— Мандат у нього єсть!
Буває так і з нашим братом,
Що голову замінюють мандатом.
Додому з брану повернувсь
В село їдне Петрусь.
Багато дечого начувсь,
Набачивсь за три ще й з гаком роки,
Поздишав трохи й будувати
Собі будинок кращий загадав.
— Які погані хати
По селах всіх у вас, —
Петрусь з сусідів глузував:
— Тісні, брудні, горбаті...
Ось прийде час —
Собі палац,
Побачите, збудую враз.
І без обави
Свою халупу вщент ламає,
Щоб потім збудувати
Новенький дім
На місці тім.
Не важко руйнувати —
Аби почав.
Ураз немає хати, —
Як віл злизав.
Аж ось як гримне хмара,
Як заперіщить дощ,
Гуркоче грім, хуртеча, чвара...
Й босонож
Петрусь чухрає,
Чортякаючись, з двору аж до ґанку
Своїх сусідів ближчих і благає:
— До перестанку
Негоди цеї, хоч на час,
Чи не дасте переднювати
Мені, сусідоньки, у вас?
Сусід в одказ,
Всміхнувшись, промовляє:
— Біда на розум наставляє!
Коли погана хата —
Будуй нову,
Та не ламай стару,
Аж доки працю, брате,
Ти не скінчиш свою.
Біля ставочку ластівка сиділа.
(Сюди вона набрати мулу прилетіла).
Побачивши її, гусак регоче,
Глузує і ґерґоче:
— Яка шкандиба
На березі кульгає!
Вузька,
Мов риба,
А плавати не знає
Як.
Ось я — гусак —
Себе скрізь добре почуваю:
І хожу, й плаваю, й літаю,
Наче...
— Та все погано, мій гусаче!
Тут ластівка хвальку перепинила:
— Про мене краще
Їдне гаразд уміти,
Та не блудити.
І по тім слові полетіла.
вернуться
Уперше надруковано в книзі: Пилипенко С. Байківниця. Чверть копи байок. — X.: ДВУ, 1922. Подаємо за виданням: Пилипенко С. Байки. — X.: Український Робітник, 1927.
вернуться
Уперше надруковано в книзі: Пилипенко С. Байківниця. Чверть копи байок. — X.: ДВУ, 1922. Подаємо за виданням: Пилипенко С. Байки. — X.: Український Робітник, 1927.
вернуться
Крапіва Кіндрат (справжнє прізвище — Атрахович; 1896-1991) — білоруський письменник. Автор поетичних, прозових, драматичних та сатиричних творів. Книга його байок українською мовою «Кропивині байки» вийшла в перекладах С. Пилипенка та витримала два видання (ДВУ, 1928 та 1929 рр.).
вернуться
Уперше надруковано в книзі: Пилипенко С. Байківниця. Чверть копи байок. — X.: ДВУ, 1922. Подаємо за виданням: Пилипенко С. Байки. — X.: Український Робітник, 1927.
вернуться
Уперше надруковано в книзі: Пилипенко С. Байківниця. Чверть копи байок. — X.: ДВУ, 1922. Подаємо за виданням: Пилипенко С. Байки. — X.: Український Робітник, 1927.