Выбрать главу
Ой, гетьман гукає на вірнії слуги: — Беріть мого джуру за ноги, за руки,
Ведіть мого джуру ще й зараз на страту, Карайте на горло за капосну зраду.
Ой, небо застула та чорная хмара, Ведуть сіромаху на лютую кару.
Сліпуча на небі враз блискавка блисла, До джури мовляє його товариство:
— Ой, джуро, немає тобі порятунку, До лиха палкі довели поцілунки.
Та простимо зовсім злочинну провину, Як заміж захоче за тебе дівчина.
Такий споконвіку козацький є звичай: Котра-будь дівчина — і вільний ти лицар.
Ой, хиляться лози від вітру у лузі, Біжить їм назустріч дівчина у тузі,
Личко їй чорним серпанком повите. Кричить товариству розпачливим криком:
— Ой, людоньки добрі, рятуйте милого! Піду я самохіть за жінку до нього.
Ой, на майдані ген вихор звихрився, Карний там похід на мить зупинився.
Джура дівчиноньку голосно просить: — Гей, рятівнице, відкрий свої коси.
Зняла серпанок з лиця гетьманівна, Стала навпроти гордо та рівно...
Сяє на сонці рудоволоса, Джура козацтва голосно просить:
— Гей, товариство, вже краще умерти, Ніж-бо гадюка врятує від смерти!
Ти, гетьманівно, мені не до пари,— Ведіть-но мене, товариство, на кару.
Вітер шугає в степу на могилі, Руки ламають дівчата за милим.

Євангелія часу[272]

(За Полем Бертло[273])

Пролог

Способом євангельським не про євангельські речі хочемо ми оповісти в оцій книжці. Ніколи не було цього ніколи не буде. А разом із тим подібне багато років було ще довгий час буде, аж доки трудящі голосно скажуть по всьому світу: «Час розплати настав».

Слухайте ж нашу повість, що зветься: євангелія часу.

Розділ І

1. Колись бачили й чули одного Чоловіка, що проповідував скрізь по містах і селах.

2. Він говорив: «Я не той, що призначає час, але той, що провіщає Час Прийдешній.

3. Той, що призначить Час, прийде після мене, він більший і дужчий від мене.

4. Його ім'я — Пролетаріят, і тепер він іще спить, закутий і зв'язаний.

5. Є країна, де він уже снить сном червоним, але країна та — край світа.

6. Та я знаю: він прокинеться, і тоді призначить Час.

7. Він прийде не для того, щоб базікати про гарні бажання і мрії, але кров і вогонь будуть на його шляху.

8. Бо він уб'є неплідну худобу і негодяще збіжжя вкине в огонь.

9. Бо він зітре на порох усе, що стоятиме йому на перешкоді, й зламає роги тому, хто піде наперекір.

10. І багато справ тоді зміниться, і перші стануть поруч останніх, і не буде останніх, бо всі порівняються.

11. І блаженні ті, хто буде готовий на той Час, бо день їхнього царства прийшов.

12. Блаженна біднота, бо вона не має чого втратити, але має все одержати.

13. Блаженні служники, бо вони пізнають насолоду вільної праці.

14. Блаженні голодні, бо вони матимуть що їсти.

15. Блаженні ті, що плачуть нині, бо вони матимуть тоді з чого радіти.

16. Блаженні пригноблені, бо вони розігнуть спину, і відпочинуть їхні стомлені руки.

17. Блаженні німі й сліпі від визиску, бо вони заговорять і побачать себе врівні з усіма.

18. Але горе тим, що не будуть готові на той Час, бо вони стогнатимуть: „Скінчено! Скінчено!“

19. А дехто схоче сфальшувати і спробують казати: „Ось і я готовий. Ось і я з вами“.

20. Але замре облудливий голос в устах лицемірів, і смерть прийде по них.

21. Бо не буде нічого таємного, що не стало б явним, і не буде місця неправді між людей.

22. Горе багатим, бо вони все втратять і ридатимуть: „Де багатство моє?“

23. Горе тим, хто звик наказувати, бо ніхто їм не коритиметься.

вернуться

272

Цей твір Сергія Пилипенка — переспів «Євангелія Часу» Поля Бертло. Взявши за основу есперантомовний текст, письменник змінив композиційну будову (кожен з 10 розділів першотвору складався з 33 частин), розширивши та уприступнивши його до розуміння українським селянином. А провіщення Бертло «часу Анархії» стало у творі Пилипенка провіщенням «Комуни».

Уперше «Євангелія Часу» вийшла 1923 р. в харківському видавництві «Шлях освіти» (також є відомості про друк того ж року у видавництві «Космос» (Берлін — Нью-Йорк)). Подаємо текст за виданням: Пилипенко С. Євангелія Часу. За Полем Бертло — з есперантської мови. — X: ДВУ, 1925. — Серія красного письменства «Бібліотека селянина».

вернуться

273

Бертло Поль (1880-1910) — відомий також серед есперантистів та анархістів як Марцело Верема. Студіював у Парижі медицину, щоб уникнути служби в армії втік до Південної Америки. Тут опанував фах друкаря. Згодом у Ріо-де-Жанейро викладав французьку та есперанто в Академії Berlitz (бразильському відділенні цієї міжнародної мовної школи, що діє в різних країнах світу, починаючи з 1878 р.), а за деякий час очолив філію закладу в місті Петрополісі. Однак через антимілітарну пропаганду втратив місце роботи.