Хто це так виголошував, так твердо і ясно формулював те, що тепер стало ніби туманне й непевне?
Дивимося першотравневе число «Вістей[287]» 1922 року. Написано над відозвою:
До всіх пролетарських культурно-освітніх організацій України.
І підписано:
Голова Наукового Відділу
Орг. Бюро Всеукраїнського
Пролеткульту[288] Василь Блакитний[289].
С. Пилипенко, містоголова[290].
Голова Художнього Відділу Володимир Коряк[291].
Володимир Сосюра[292], містоголова.
Тож бачите! Три роки тому (може, скажуть — за впливом пролеткультівських мрій) на весь зріст ставала вже проблема не те що «консолідації» (винен я тяжко, що пустив у хід непевне слово), а просто об'єднання, централізації мистецько-революційних сил.
Що тоді перешкодило здійснити ці мрії? Читаємо нижче:
...Ситуація нині ускладняється тим, що під час уступок дрібно-буржуазним верствам їхня ідеологія буде деструктивно впливати на маси. Розпорошені сили пролетарських культурно-просвітніх закладів не спроможуться потужно поборювати ті отрутні течії буржуазного мистецтва, що сягають вершків пролетаріату. На Вкраїні боротьба за пролетарську культуру ускладняється національним шовінізмом двох конкуруючих інтелігенцій: петлюрівської і русотяпської.
Цей національний момент і послужив три роки тому яблуком розбрату. Названі вище товариші змушені були вийти з Пролеткульту, зустрівши там «махровий» шовінізм, що не припускав і думки про якусь там роботу серед українського пролетаріяту. І шкереберть полетів заклик відозви:
...Тож нині об'єднуємося, товариші, довкола свого єдиного культурно-творчого осередку нової пролетарської культури на Україні — Пролеткульту... Тепер усі, кому не ліньки, вішають собак «системі пролеткультів», що не виправдала себе, що попсувала, мовляв, справу.
Я особисто думаю, що твердити це треба обережно, з тонкою аналізою усієї кон'юнктури того часу. В цій аналізі неабияке місце повинно заняти обраховання індивідуальних здібностей й нахилів тих, хто стояв на чолі пролеткультівського руху. Отже, він, цей рух, ішов тоді не знизу, а насаджувався згори, помацки налапуючи ті форми, що мали б відповідати кінетичній енергії, зрослій у пролетарській масі. Правильно налапати ці форми, вілляти в них культурно-творчі зусилля — в цьому полягала одна із запорук успіху. І, може, так і було б, коли збувся б план, намічений тоді, а саме:
...Оргбюро Всеукраїнського Пролеткульту невдовзі скликає Всеукраїнський з'їзд пролетарських самодіяльно-творчих організацій для створення центру творчого українського робітництва.
Того з'їзду не відбулося. Процес єднання культурно-революційних організацій затамувався не по вині українських представників. Справдилися, на жаль, тоді слова цієї відозви:
...Національна ворожнеча, пригнічення одної мови другою, є пережиток старих відносин, рештка старих традицій, що про їх казав Маркс: «...Традиції всіх мертвих поколінь кошмаром тяжать над умами живих». Боротися з цією владою мерців і закликає Пролеткульт.
Заклик лишився «гласом вопіющого». Але невже й тепер ми живемо в пустелі й не в силі прокинутися з того кошмару!? Три роки пройшло упертої, напруженої праці. За ці три роки українські культурно-творчі організації добилися стану, що швидко без перебільшення можна буде називати гегемонією. Ребра національного питання згладилися й не випинаються вже так гостро, так невигідно. Пам'ятаймо заповіт Ленінів:
...Інтереси робітничої кляси вимагають злиття робітників всіх національностей даної держави в єдині пролетарські організації — політичні, професійні, кооперативно-просвітні і т. п. Тільки таке злиття в єдині організації робітників різних національностей дає змогу пролетаріату вести переможну боротьбу з міжнароднім капіталом та з реакцією, а також з проповіддю і змаганнями поміщиків, попів і буржуазних націоналістів всіх націй, що проводять звичайно ці свої антипролетарські змагання за гаслом «національної культури». Всесвітній робітничий рух створює і з кожним днем дедалі зміцнює інтернаціональну (міжнародню) культуру пролетаріята...
287
«Вісти ВУЦВК» («Вісті ВУЦВК») — друкований орган Всеукраїнського центрального виконавчого комітету. Щоденна газета, виходила з 1921 року в Харкові, з 1934 — в Києві. Перші редактори — В. Блакитний та Є. Касяненко, залучаючи широкі кола української інтелігенції, зробили газету найпопулярнішим виданням у 1920-ті рр.
288
Пролеткульт — масова культурно-просвітницька організація, що виникла 1917 р. в Росії, а згодом перенесла свою діяльність також в Україну. У Харкові короткочасно виходив пролеткультівський журнал «Зори грядущего». З огляду на виразно проросійський характер організації, в Україні Пролеткульт не набув масового характеру. В основу діяльності було покладено прагнення створити нову пролетарську культуру та підпорядкування мистецтва інтересам пролетаріату.
289
Еллан-Блакитний Василь (виступав також під псевдонімами А. Орталь та Валер Проноза, справжнє прізвище — Елланський; 1894-1925) — один із лідерів української партії соціал-революціонерів, її боротьбистського відламу. Після вступу до КП(б)У в 1920 р. — член ЦК партії, а також член ВУЦВК, ЦВК СРСР, голова Держвидаву та редактор газети «Вісті ВУЦВК». Поет, публіцист. Фундатор літературної організації «Гарт».
291
Коряк Володимир (справжнє ім'я — Волько Блумштейн; 1889— 1937) — революційний діяч (політкаторжанин), провідний критик 1920-х рр., літературознавець. Репресований.
292
Сосюра Володимир (1898-1965) — один із найпопулярніших поетів 1920-х — 1930-х рр., належав до літературних організацій «Плуг», «Гарт», ВАПЛІТЕ, ВУСПП.