Отож час ізнов викликати до життя забутий документ і — в нових умовах, з новим досвідом і в нових, звичайно, формах, породжених часом, але добиватися здійснення того ж аксіоматичного постулата.
...Єдність пролетарської культури потрібує і єдности організаційної.
Тов. М. Хвильовий в ролі літпопа[293]
арактерна риса сучасних літорганізацій перед колишніми є та, що вони — організації громадські, класові, що беруть собі мистецтво як зброю для досягнення певних соціяльних завдань, як один із способів клясової боротьби. Але (читай § 31 плятформи «Плуга»[294]):
Форми клясової боротьби в переходову добу безмірно різноманітні й різнобарвні, відповідно чому різноманітний має бути вибір художніх засобів для оформлення змісту художніх творів...
Поведінка людей, як учить рефлексологія, опреділюється тими чи иншими подражниками, що впливають на них і викликають відповідні рефлекси. Але люди неоднакові. В одних, говорячи мовою старої психології, «емоціональність» така, що потрібує для певного рефлекса одних подражників, в инших — подражників зовсім відмінних. Як у пісні:
Різний вік і пол читача, різна його освіта, соціальний стан і оточення, умови праці, здоров'я й т. д. — всі ці умови потрібують особливого підходу, коли ми беремося викликати в читацьких масах певні рефлекси своїми художніми творами.
От чому (читай § 32 плятформи «Плуга»):
Не відкидаючи ніяких способів і форм, «Плуг», одначе, не піде шляхом фетишування якоїсь одної художньої форми чи способу продукцій й, прокламуючи себе, яко певна соціальна культурно-творча організація, категорично заперечує спосіб розмежування по формальних ознаках, що з них користалися буржуазні мистці, переносячи в літературу методів ідеалізму й метафізики.
І ми бачимо справді, що в «Плузі» мирно живуть разом реалісти й романтики, імпресіоністи й експресіоністи, ніжні лірики й суворі натуралісти — всі об'єднані одною громадською думкою. Так комуністична партія бореться за те, щоб люди розподілялися на трудящих і нетрудящих, буржуазію і пролетаріят, а не на німців, росіян, українців, євреїв, що зовсім не мішає кожному з них своєю мовою творити свою класову справу.
Іншу теорію проповідує тов. Хвильовий[295] (див. його «2-й лист до молодої молоди»[296] в № 20 «Культура й Побут»), По-перше, він накидає «октябристам»[297] і «плужанам»[298] якісь «безпідставні думки про абсолютний реалізм пролетарського мистецтва». З цим і сперечатися не будемо, бо з попередніх цитат видко безпідставність наклепа тов. Хвильового, який, очевидно, платформу «Октября»[299] не читав або просто хоче обдурити недосвідчених читачів.
Гірше не те. Гірше те, що він виступає в ролі літературного «попа» й проповідує «молодій молоді» таке:
Чи мислимо ми пролетарське мистецтво як єдиний художній моноліт? Відповідаємо: Ні! Воно залежить від тих же законів розвитку, що й буржуазне. Школи, напрямки — це його етапи, що по них воно буде йти до вершин своєї досконалости. Періоди буде характеризувати той чи інший головний художній напрямок. Пролетарське мистецтво пройде етапи: романтизму, реалізму і т. д. Це — замкнене коло законів художнього розвитку. І коли тепер запитуємо себе, який напрямок мусить характеризувати й характеризує наш період переходової доби, то відповідаємо: романтику вітаїзма (vita — життя)...
Правда сплутана з брехнею. Кожна кляса і її мистецтво проходить певний цикл розвитку: народження, розквіт, занепад, смерть. «Замкнене коло». Але кляса трудящих не матиме смерти. Пролетарське мистецтво зміниться мистецтвом безкласової доби не внаслідок революції і якоїсь поразки пролетаріята, а органічним шляхом, несучи само в собі ті елементи безклясовости. Отже, тут «замкненого кола» немає, і не всі, значить, закони буржуазного мистецтва стосуються й мистецтва пролетарського. Тов. Хвильовий ідеалізує мистецтво, ставить його понад клясовою боротьбою.
294
«Плуг» — спілка селянських письменників, заснована 1922 р. Спочатку її членами були Д. Бедзик, М. Биковець, С. Божко, А. Головко, Д. Гуменна, В. Ґжицький, Г. Епік, Н. Забіла, І. Кириленко, Я. Качура, В. Минко, А. Панів, П. Панч, С. Пилипенко, І. Сенченко, В. Таль, П. Усенко, В. Чередниченко, І. Шевченко. Мала численні філії по всій Україні. Проіснувала до 1932 р.
295
Хвильовий Микола (справжнє прізвище — Фітільов; 1893-1933) — письменник і публіцист, теоретик і речник українського відродження 1920-х рр. Один із фундаторів літературного угруповання «Гарт», засновник об'єднання «Урбіно», організацій ВАПЛІТЕ і ПРОЛІТФРОНТ. Його концепції «азіатського ренесансу» (де головна роль відводиться незалежній від Москви Україні) та стилю цієї доби «романтики вітаїзму» (мистецтво творення життя — «бойового етапу переходового періоду») — спричинилися до бурхливої дискусії, знайшовши як своїх палких прихильників, так і не менш палких супротивників. Історіософська візія увійшла в історію під назвою хвильовизму. У літературній дискусії Хвильовий і Пилипенко найчастіше виступати опонентами.
296
«2-й лист до молодої молоди» — підзаголовок памфлета М. Хвильового «Про Коперника з Фрауенбургу, або абетка азіятського ренесансу в мистецтві».
299
«Октябрь» — літературна група пролетарських письменників, заснована 1922 р. Основна мета творчості — замість патосу революційної романтики показати робітничий клас з його революційною практикою на прикладі конкретних пролетарів. Проіснувала до 1925 р.