Тепер щодо романтики. Знов брехня, ніби «октябристи» й «плужани» проти романтики. § 28 нашої плятформи читається так:
Революційно-селянські мистці, ідучи в ногу з пролетарськими, братимуть матеріал для своєї творчости з сучасної дійсности й побуту часів революції, а також революційну романтику життя й боротьби трудящих мас, переважно селянських, у минулому і його долю в майбутньому, освітлюючи все в дусі матеріялістичного світогляду, виходячи з прогнозів, що він їх нам дає...
Але тов. Хвильовий забув про... матеріялістичний світогляд. Цей термін йому не подобається, і натомісць він ставить «вітаїзм», пояснюючи його так:
Романтику вітаїзма утворять не «енки», а комунари. Вона, як і всяке мистецтво — для розвинених інтелектів. Це — сума нового споглядання, нового світовідчування, нових складних вібрацій, це мистецтво першого періоду азіятського ренесансу. З України воно мусить перекинутись у всі частини світу й відограти там не домашню ролю, а загальнолюдську...
Що ж відповісти літературному попові на таку «науку», коли матеріялістичне світовідчування його вже не задовольняє і він хоче втворити на Україні якусь нову релігію, що вона стане загальнолюдською (правда, «тільки для розвинених інтелектів»).
Колись з формалістами[300] в поезії (а тут тов. Хвильовий виступає саме як формаліст) бився добре тов. Троцький[301]. Ось що він пише наприкінці своєї статті «Формальная школа в поэзии»:
В области биологии витализм (у тов. Хвильового «вітаїзм», але хай він укаже різницю. — С. П.) єсть вариант того же самого фетишизирования отдельных сторон мирового процесса без понимания его внутренней обусловленности. Для надсоциальной, безначальной морали или эстетики, как и для надфизической безначальной «жизненной силы», не хватает только... единого творца... Формальная школа есть... препарированный недоносок идеализма в применении к вопросам искусства. На формалистах лежит печать скороспелого поповства. Они иоанниты, для них «в начале было слово». А для нас «в начале было дело»...
От чому й тов. Хвильового звемо ми віднині «літпопом». І дозволимо наприкінці іще дати цитату з його проповідей, щоб цеє попівство характеризувати. Кінчає він свій «Третій лист до молодої молоди»[302] закликом:
— «Камо грядеши?» (грамотніше було б — «грядете», та все одно — аби по-слав'янському, бо ж інакше попові не личить. — С. П.,)— «З Олімпом (читай — з „Гартом[303]“» і М. Хвильовим на чолі) зовсім не те (що в «Плузі» з безграмотним Пилипенком. — С. П.):
— Ми відкидаємо малоросійщину, просвітянщину[304] та іншу безперспективну вузькість і кличемо до невідомих обріїв прекрасного азіятського ренесансу... це радісний шлях духмяної боротьби, — шлях, що біжить у безвість за багряними кіньми нашої геніальної революції. Кажіть же, юнаки й юнки:
Камо грядеши?
Я думаю, що юнаки й юнаки на такий заклик відповідь дадуть несподівану для новоявленого «літпопа», а саме:
Шляхом у безвість іти до невідомих обріїв вони не хочуть.
Від агітації до пропаганди[305]
оминає діяти «неп» у мистецтві. Складність господарчих форм у радреспубліці породжує складність соціяльних процесів, а значить, відповідним способом одбивається й на ідеологічній диференціації. Попутницько-буржуазні сили намагаються відвоювати все більші позиції на літературному полі України. Під машкарою формалізму й «опоязівства»[306] проводять вони отруту антипролетарських ідей. Більше від того: «неп» дозволяє їм виступати щораз частіше з піднятим забралом і одверто нападати на пролетарську літературу. До тих нападів треба зарахувати шабльонові твердження про «кризу ревлітератури», що буцімто товчеться на місці й не в силі створити чогось путнього (саме, мовляв, тому, що вона революційна, що вона утилітарна, дбає про революційну агітацію і не про розвиток мистецтва як такого).
Неправдиві ці твердження. Ніякої кризи революційної літератури немає. Вона росте й шириться, щодалі удосконалюється й поглиблюється. Спілка «Плуг», що склалася не з письменників, не з тих, хто мав уже досвід літературний, але з молоди, що упертою працею, самотужки вчилася на письменника, — спілка «Плуг» існує всього три з половиною роки, час, що в нього тільки половину курса трудової школи пройти можна, ледве початкові знання придбати. Але плужани вже одвоювали собі місце в літературі й висунули з-поміж себе скількох молодих письменників, що їх не обмине ані історик літератури, ані пристрасний критик сучасний, відзначаючи певні літературні досягнення. Ця «фабрика поетів», як іронічно її називали, працювала недурно й таки сфабрикувала молоді паростки, що не заглохли, що невпинно ростуть кожний зокрема й усі вкупі. Не можна й порівняти продукції плужан 22-23 рр. із продукцією 24-25 року. Несмілі школярські рядки зміняються на вправні, упевнені слова майстра. Колишнє безкнижжя змінюється буйним потоком нових творів, що тільки ворог пролетарської літератури сміє називати макулатурою й графоманством. Коли цей епітет можна прикласти до окремих осіб та їхньої діяльности (що завжди було й буде, як осот у полі), то перенесення цього на всю літературу революційну є актом безперечно походження ворожого цій літературі, бажанням здискредитувати її й утоптати в багно, домаганням за всяку ціну зашкодити поступу пролетарської культури.
300
Формалісти — прихильники формалізму у літературній творчості, котрі надавали особливої уваги формі художнього твору, а також адепти формального методу в літературознавстві, скерованого на дослідження та актуалізацію внутрішніх (структурних) закономірностей тексту.
301
Троцький Лев (справжнє прізвище — Бронштейн; 1879-1940) — один із лідерів більшовиків та керівників Радянської республіки, голова Революційної військової ради. Належав до теоретиків та практиків «червоного терору». Унаслідок внутріпартійної боротьби 1925 р. був позбавлений усіх посад і в 1927 р. виключений з партії та засланий. З 1929 р. перебував поза межами СРСР. Убитий у Мексиці агентом НКВС Р. Меркадером (1914-1978).
302
«Третій лист до молодої молоди» — підзаголовок памфлета «Про демагогічну водичку, або справжня адреса української воронщини, вільна конкуренція, ВУАН і т. д.».
303
«Гарт» — спілка пролетарських письменників. Масова літературна організація, утворена Василем Блакитним у 1923 р.: на початку її членами зокрема були К. Гордієнко, І. Дніпровський, О. Довженко, О. Досвітній, М. Йогансен, О. Копиленко, В. Коряк, Г. Коцюба, І. Кулик, А. Любченко, В. Поліщук, І. Сенченко, Ю. Смолич, В. Сосюра, П. Тичина, М. Хвильовий, М. Христовий. У 1925 р. з утворенням ВАПЛІТЕ припинила своє існування. Провідні письменники угруповання стали фундаторами новоствореної організації, а решта пізніше долучились до ВУСПП.
304
Малоросійщина, просвітянщина — Микола Хвильовий має на увазі діяльність української інтелігенції кінця XIX — початку XX ст., спрямовану на виконання вузькоетнічних (на його думку) культурно-освітніх завдань, зокрема в рамках діяльності «Просвіт» (громадських організацій, що в Галичині були засновані наприкінці 1860-х рр., а в Наддніпрянській Україні щойно після революції 1905 р. та з особливим розмахом від 1917 р.). У 1917-1921 рр. «Просвіти» були осередками українського національного життя і спричинилися до зростання національної свідомості широких мас. На початку 1922 р. 4322 товариства, читальні й будинки «Просвіти» були ліквідовані або реорганізовані як ідеологічно ворожі.
306
«Формалізм» й «опоязівство» — йдеться про популярні в 1920-ті рр. теоретичні розробки групи російських лінгвістів та літературознавців ОПОЯЗ («Общество по изучению поэтического языка»).