До таких виступів стосується й відома дискусія про «Европу й Просвіту»[307], що прошуміла цього літа, коли в просвітянстві винуватили революційні організації за те, що вони не замикались у цехові рамки суто мистецькі, а вели широку громадську роботу. З другого боку, уславляли Европою українські попутницько-буржуазні кола, що саме й досі дихають стародавнім не те просвітянством, ба навіть «хатянством»[308], що й досі епігонують народництвом[309].
Виступ гартованця М. Хвильового, що по суті являвся здоровою реакцією на повільний розвиток нового мистецтва й на внутрішні хиби революційних організацій, пішов на користь попутницько-буржуазному табору, що зняв з цього приводу цілий галас, на всякий спосіб дискредитуючи навіть саму ідею пролетарської літератури.
Тим часом серед гартованців під впливом М. Хвильового і його небагатьох однодумців, що захопилися ідеєю романтичного вітаїзму та азіатського ренесансу, посерпанених своєрідним українським месіанізмом, — намітилися ідеологічні суперечки. Одходять ідеалістично настроєні елементи, пропонують порвати зв'язок з молоддю, в ім'я розвитку мистецтва зрікаються широкої масової громадської роботи, хочуть пізнавати, а не пізнаючи — будувати. Здорова реакція обернулася в свою антитезу.
Дезорганізувати плужанських лав не вдалось. «Плуг» недурно сформувався на детально проробленій і твердій в своїй ясності платформі, підібравши членів на основі визнання цієї платформи, що оберігала від напливу ідеологічно непевних елементів. З другого боку, «Плуг», яко організація молода, не має провалля між «верхами й низами», великої різниці поміж своїми членами, що теж оберігає суцільність від розбрату.
Пленум ЦК «Плуга», що відбувся 1—4 жовтня ц. р., констатував, що ідеологічна лінія, намічена на 2 з'їзді 6 квітня 1925 р., в основі своїй цілком відповідає постанові ЦК РКП[310], опублікованій 1 липня в «Правді»[311], і являється по суті парафразом її.
Але й друге констатував пленум ЦК «Плуга», вже не на користь собі, а саме: не дивлячись на ріст революційних мистців, підвищення кількости і якости їхньої продукції, вона відстає від росту культурних потреб робітничо-селянських мас. Більше досконалости, більше мистецьких досягнень, майстерства — ось чого зараз настирливо треба, ось що має стати гаслом сьогодняшнього дня.
Відповідно до цього треба змінити й форми організації та методи її роботи. Не зрікаючись масової громадської роботи, не збавляючи уваги до притягнення літературного робітничо-селянського молодняка й ліквідації його літнеписьменности в плужанських студіях і гуртках, водночас треба повести поглиблену роботу з метою підвищення художньої кваліфікації старшої генерації плужан в особливих літературних лябораторіях, де куватимуться в товариській праці нові стилі й жанри, нові способи писання, відповідно художнім устремлінням тої чи іншої групи письменників, об'єднаних єдиною ідеологічною плятформою. Цей спосіб організації нами протиставиться буржуазно-«демократичному» рецепту розбиття письменників по мистецьких школах і напрямках, незалежно від клясових переконань.
Водночас ми виставляємо гасло єдиного радянського фронту в формі української федерації радянських письменників. «Гарт», «Молот»[312], «Жовтень»[313], «Плуг», «Ланка»[314] та інші організації разом з співзвучними письменниками, що досі по тій чи іншій причині лишалися поза організаціями, мають стати підвалиною української федерації Радянських письменників, не порушуючи внутрі її своєї автономности — і разом іти шляхом переходу від агітації до пропаганди в ім'я задоволення культурних потреб робітничо-селянських мас України, беручи за спільну плятформу резолюцію ЦК РКП.
307
Дискусія про «Європу й Просвіту» — одна з ключових тез, розгорнутих у памфлетах Миколи Хвильового, що і спричинила гостру полеміку між ним та Сергієм Пилипенком.
308
«Хатянство» — тут маються на увазі культурні настанови, що їх висловив Пантелеймон Куліш у «Передньому слові до громади» в літературному альманасі «Хата» 1860 р., однак у 1920-ті рр. термін «хатянство» також вживався і на позначення ідеологічно-естетичних засад часопису «Українська хата», що виходив у Києві в 1909-1914 рр. та став трибуною для українських модерністів.
309
Народництво — громадсько-політичний та літературний рух у Російській імерії в 1860-1890-ті рр., який охопив широкі кола інтелігенції. Одна з чільних настанов — «ходіння в народ» з метою підняття його самосвідомості та поширення соціалістичних ідей.
311
«Правда» — масова щоденна газета в Радянському Союзі, центральний орган Комуністичної партії. Почала виходити з 1912 р.
313
«Жовтень» — київська літературна організація, заснована 1925 р. письменниками, що вийшли з «Аспанфуту». Декларацію об'єднання зокрема підписали І. Ле, Я. Савченко, М. Терещенко, Ф. Якубовський, Ю. Яновський, В. Ярошенко. Заперечуючи пропаговані Семенком ідеї комункульту, «Жовтень» одночасно не погоджувався із позиціями «Гарту» й «Плугу», що, на їхню думку, не забезпечували повноцінний розвиток української пролетарської культури.
314
«Ланка» — літературна група, що виникла 1924 р. у Києві на основі АСПИС (Асоціації письменників). До об'єднання зокрема входили Б. Антоненко-Давидович, М. Галич, Г. Косинка, В. Підмогильний, Є. Плужник, Т. Осьмачка.