Про панича Пшестшельського й про марксизм навиворіт[315]
в Івана Франка[316] повість «Гриць та панич», а в тій повісті старий пан Пшестшельський навчає свого синка: «Нема на світі такої дурниці, такої безглуздої справи, котра б не знайшла свойого запального апостола і свойого мученика. А такий один тягне за собою тисячі навіть не дурних і чесних людей. І дурниця робиться великою ідеєю, робиться безсмертною».
До таких мучеників безглуздої ідеї ми зараховуємо М. Хвильового...
Знов про Хвильового! З одчаєм вигукне дехто з наших читачів і додасть: «Та годі-бо вже вам склоку розводити, особисті рахунки на шпальтах громадських часописів облічувати».
І помилиться той читач! Не в особистих рахунках справа й не в склоці, а далеко глибше, — саме в тім, про що говорив пан Пшестшельський. Пише листи М. Хвильовий до молодої молоди, проповідує цим вчення своє, присоглашає піти за ним і збиває з пантелику — за Франком — «навіть не дурних і чесних людей». Тим часом (тепер про це ми можемо говорити напевно) думки М. Хвильового щодалі більше стають антиленінськими. В цьому біда, й через це доводиться щоразу знов і знов згадувати М. Хвильового й виявляти перед читачами його помилки. А в «Плужанині»[317] доводиться робити це ще й тому, що памфлетні постріли М. Хвильового скеровані не так персонально на мене, С. Пилипенка, як на «Плуг» в цілому. Завдання новознайденого апостола неприкрите й ясне: зруйнувати «Плуг» як літературно-громадську письменницьку організацію. Ми цього допустити не можемо, ми вважаємо такі заміри противними всьому курсу компартії і радвлади. Організація революційних селянських письменників у переходову добу повинна існувати, бо це корисно й потрібно пролетаріатові, корисно й потрібно соціалістичній революції. Тов. Хвильовий цього не розуміє — і тому ми з ним сперечаємося.
Зі свого боку М. Хвильовий попрікає мене (а читач далі побачить, що не мене, а весь «Плуг» в цілому) — в «вульгарному марксизмі». В одному із памфлетів «Проти течії» (К[ультура] і П[обут] № 45)[318] М. Хвильовий запитує:
«...Відкіля цей вульгарний марксизм? Він безперечно витікає з основної помилки лідера масовізму... — тов. Пилипенко вважає і без всяких застережень, що наше селянство є потенціяльний пролетаріят.
Хто із нас не чув від нього цієї формули! Скільки років подано було її на плужанських вечорницях! Якою чудовою симфонією звучала вона кілька років!..»
Глузує т. Хвильовий, та не з мене і не з «Плуга», аз... т. Леніна. Так, так, любі читачі, без ніякої демагогії — з тов. Леніна і взагалі з соціялізма. Приведемо на доказ паралель:
От цієї суті соціялізму, на превеликий жаль, тов. Хвильовий, як бачимо, не розуміє і з нашого бажання знищити різницю між пролетаріятом і селянством глузує, кажучи:
...Діялектика є революційний нерв марксизму і в той же час логіка протиріч. «Все тече» — як казав древній філософ Геракліт[319]...
Цим хоче тов. Хвильовий сказати, що наші твердження про майбутнє селянства як потенціяльного пролетаріята в умовах непа уже згадувати не можна.
Все тече... в голові в тов. Хвильового, а з тим усім і... віра в соціалізм.
Коли ж гадає він, що наведені цитати тов. Леніна застарілі, що компартія тепер держиться якоїсь іншої лінії і вже не дбає з селян колись робітників зробити, хай прочитає він доповідь т. Бухаріна[320] на зборах активних робітників московської організації 17-го квітня ц. р. («Правда» — 24 квітня 1925 р.) — «Новые задачи в области нашей крестьянской политики». Наприкінці цієї доповіді читаємо:
...Паралельно з загальним господарчим ростом спочатку буде ріст господарчих різниць, а потім, навпаки, господарство середняцьке і бідняцьке наближатиметься до рівня заможнього господарства. Зрештою ми досягнемо і такого ще вищого ступня, коли селянство щезатиме як особлива кляса по відношенню до пролетаріату. Ось що треба мати на оці як перспективу, що дуже далека, але все-таки стоїть перед нами...
316
Франко Іван (1856-1916) — письменник, вчений, громадсько-політичний діяч, публіцист. Поруч Шевченка один з найвизначніших провідників українського народу. У 1926 р. Сергій Пилипенко видав книгу «Іван Франко. Пам'ятка про життя й діяльність».
317
«Плужанин» — часопис Спілки селянських письменників «Плуг». Виходив у Харкові з 1925 р. під редакцією С. Пилипенка, І. Сенченка, А. Головка, І. Кириленка, Д. Загула, від 1928 й по 1932 рр. — під назвою «Плуг».
318
В одному із памфлетів «Проти течії» (К[ультура] і П[обут] № 45) — мається на увазі памфлет М. Хвильового «Психологічна Европа».
319
Герсікліт (бл. 544/540-бл. 480 до н. е.) — давньогрецький філософ-матеріаліст, стихійний діалектик.
320
Бухарін Микола (1888-1938) — партійний і державний діяч, економіст. Один із ідеологів економічних перетворень у Радянському Союзі, прихильник поміркованих реформ. Репресований.