Треба звірити свої ідеологічні позиції з директивами компартії, покінчити з організаційними справами, зміцнити зв'язок з широкими робітничими й селянськими масами, гострим критичним пером проаналізувати свою творчість і звірити її з вимогами трудящих, подбати про сприятливі умови для своєї праці і засісти за неї, колективно дбаючи про свою кваліфікацію, удосконалення, культурний зріст, навчаючись і в Заходу, і в Сходу, і скрізь, де можна навчатися, а насамперед, у своїх читачів.
В таких обставинах і з такими завданнями збереться 3 квітня 3-ій Всеукраїнський з'їзд «Плуга» і спробує посильно в цих справах розібратися.
Коцюбині компроміси[337]
орошу статтю Гордій Коцюба[338] в № 7 «Культури і Побуту» написав: «Художня література і побут». Додумався, сердешний, до того, про що наш «Плужанин» ще з першого свого числа, рік назад, твердить — (дивись ст. Ів. Сенченка «Про наші теми»[339]), а саме: «роки економічного зросту країни, творчого будівництва і зв'язаної з цим зміни всього комплексу життя не знайшли свого відображення в літературі».
Вишукуючи причини цього явища, Г. Коцюба вважає за одну з них те, що наші письменники (мова йде головним чином за міських, тих, що звуть себе пролетарськими) відірвались від життя: «розмістились по редакціях, видавництвах та різних канцеляріях, а зрозуміло, що в канцеляріях тем не набереш, а коли й візьмеш, то вийде щось однобоке, анемічне...»
З сумом згадує потім Г. Коцюба Сінклера[340], як він: «перш ніж змальовувати продукційні процеси американського робітництва, умови праці і взаємовідносини з капіталом — все старанно вивчав, беручись часом за працю на підприємстві». Міг би згадати, як т. Ленін навчав мандрувати, щоб набиратися свіжих вражінь. Міг би згадати, що взагалі з письменника, що не бере активної участи в громадському житті, не вариться в життьовому котлі, а спостерігає його здалека, — зарідко може вийти путящий творець дійсно живих, актуальних, цікавих і корисних творів, а в нашу добу загостреної громадської боротьби — тим паче. Але від цих способів знати побут Г. Коцюбу коцюбить. Він посилається на матеріальну незабезпеченість письменника — і пропонує «компромісні шляхи». Які ж?
На нашу думку, треба поставити за чергове завдання студіювання міського побуту і зокрема робітничого. Для цієї мети на початку слід заснувати гуртки по вивчанню побуту. До таких гуртків могли б належати письменники й робкори, що служили б звеном між робітничими осередками, клюбами й підприємствами. Це, сподіваємось, дало б матеріал для письменників, а з другого боку, і робкори, зацікавившись побутом, почали б, може, краще писати свої дописи до газет...
Уважно вчитавшись у цю «компромісну» пропозицію, бачиш, з одного боку, що «академічне» виховання на Г. Коцюбу вже вплинуло і він, замість рекомендувати самому письменникові піти на завод подивитися, як робітники живуть, хоче, щоб частина заводу в образі робкора до нього в канцелярію письменницьку прийшла й... зацікавилася своїм побутом. Ловко! Виходить, що не письменник для робітництва, а робітництво (хороший матеріялець!) для письменників.
З другого боку, бачимо, що шановним академікам без літгуртків, отого «хвоста», що нібито шкодить, не обійтися. Вже мудрують, як би ото щоб і гурток був і... не літературний, а бачте, «вивчення побуту», ніби побут у гуртках вивчається, а не в звичайнісенькому житті.
Сурогат це, підміна дійсного продукту фальшованим, а не компроміс. Почав Г. Коцюба статтю добре, а звів на пшик.
Тут іще додам, хоч до теми це не стосується: починає свою статтю Г. Коцюба так:
«Де отой знаменитий зріст художньої літератури, що про нього на всіх перехрестках, зокрема, в полемічному запалі твердять плужани та іже з ними?!»
Хочеться на відповідь запитати Г. Коцюбу та іже з ним: чи вам повилазило, простіть за плужанський вульгарний вислів, чи ви уподобались тій жінці в відомій казці, що до самої смерти, в воді топлючись, пучками, ніби ножицями, показувала: «стрижене, стрижене, стрижене!», коли воно навсправді брите було.
Ось вам відомості про кількість художньої літератури, виданої Держвидавом по роках:
Те ж саме можемо навести по інших видавництвах і спитати: що це — зріст чи не зріст? Чи правила аритметики на академіків, а в тому числі й на Г. Коцюбу не розповсюджуються?
338
Коцюба Гордій (1892-1939) — письменник, один з організаторів та редакторів журналу «Шляхи Мистецтва», був редактором додатка до газети «Вісті ВУЦВК» — «Культура і Побут». Належав до літературних організацій «Гарт», ВАПЛІТЕ, ПРОЛІТФРОНТ. Репресований.
339
Дивись cm. Ів. Сенченка «Про наші теми» — у першому числі журналу «Плужанин» за 1925 р. (лютий).
340
Сінклер Антон (1878-1968) — американський письменник, у своїх творах чимало уваги приділяв конфлікту ідеалів особистості з капіталістичною дійсністю. Його критичні та прозові твори друкувалися на сторінках української літературної періодики 1920-х рр.
341
Хто цікавиться розповсюдженням книжок, для тих додам, що з цих З мільйонів примірників худ[ожньої] літератури на складах ДВУ з 419 назв лишилися лишки тільки з 246 назв, що мали тираж в 1740 тисяч прим. — всього 540 тисяч примірників, тобто 33,4 %, а по відношенню до всіх З мільйонів — 18%. Іншими словами: за 5 років (21 рік можна не рахувати) розійшлося 82