Все це для того, щоб розв'язати проблему культурної революції на Україні, щоб розквітло пролетарське мистецтво, в ім'я пролетарської літератури.
Забув наш естетик романтичний, що культурна революція твориться не вчителем української мови, а завжди є наслідком зміни засобів виробництва. Забув і те, що після українізації російський міщанин стане українським... теж, мабуть, міщанином, що, заговоривши українською мовою, пролетаріят не підвищить продукційности своєї праці, що... що на одній плеханівській естетиці не виїдеш, бо потрібна і плеханівська економічна наука, бо інакше звузиш велику проблему культурної революції до проблеми своєї дзвіниці — літератури.
Коли ваплітівці устами Хвильового репетують:
Ми требуєм (по-українськи «вимагаєм») серйозно поставитися, кому це слід, до українізації пролетаріяту.
То це «кому слід» може виголосити поворотну вимогу:
Ми требуєм (по-українськи «вимагаєм»), щоб Хвильовий і його адепти серйозно поставилися до українізації пролетаріяту, постачали для цього відповідний матеріял, зв'язались для цього з робітничими масами, не гнули кирпи перед робкором-письменником, не творили замкнутої цехової організації, не добивалися монополії на літературному фронті як «єдиний легалізований центр», не... і т. д., і т. д.
Дайош українську інтелігенцію на радянську роботу! Дайош робітничо-селянський молодняк на робфаки, в технікуми, інститути для створення нової пролетарської інтелігенції, — давно вже кричить і так і робить компартія — але не для того, щоб вона, ця інтелігенція — «задавала тон аморфній масі», і не для того, щоб через ню, інтелігенцію, творити змичку пролетаріяту з селянством. Змичка хоч би й «духовна» твориться, тов. Хвильовий... та подивіться краще в політграмоті, що ви її частенько радите читати своїм опонентам.
Компартія давно вже говорить: «Треба вважати на соціяльно-економічні особливості України, але не для того, щоб творити теорію „комуністичної самостійности“, не для того, щоб пролетаріят на Україні творив відповідні умови для відродження молодої нації» («КІП» № 11).
Ох, вибачте! Я й забув, що нація це — пролетаріят, селянство зі всіма куркулями, буржуазія з крамарями і т. д. — разом. Мало знов у куркулячий цинізм не попав...
Так стоїть справа з «лайлетами». Відповідати на них у цілому, треба стопу паперу переписати — і, очевидно, хтось таки напише, бо маємо діло зі своєрідною войовничо-націоналістичною політичною програмою. І все ж таки я (не «ми», тов. Хвильовий) уважаю себе переможцем: упертими запитаннями, упертим бажанням виявити ідеологічну суть наших розходжень на нібито скромних літературних суперечках, удалося витягти теоретика вітаїзму й азіятського ренесансу за язика — і «язик прорек».
Нетерпляче не ждані книжки[392]
ультура і побут» (№8) з приводу № 11-12 «Червоного Шляху» писала («культура»): «Окремі місця його дуже цікаві, наприклад, тут уміщено — нетерпляче жданий в літературних колах — гострий памфлет М. Хвильового „Ахтанабіль сучасности“».
По-нашому, це не памфлет, а нова форма творчости — «лайлет» і, крім Хвильового й Поліщука, ніким нетерпляче не жданий. Але справа не в тім: ось з'явилися книжки Д. Загула[393] «Література чи літературщина?» і Я. Савченка[394] «Азіатський апокаліпсис» М. Хвильового з неоклясиками, з яких видно, що наука Плеханова не одним вільним академікам знайома. Чого ж про них не пишуть, що там є «окремі цікаві місця»? Мабуть, це в завдання «побуту» не входить, так само, прикладом, як рецензії на книжки В. Коряка та всіх, хто не «академічним» шляхом іде.
Ах, какой ужасный критикан![395]
е О. Потебня[396] колись казав: «Со словом критика у нас связано, по старой памяти, значение совершенно превратное, значение, которое связывали с ним наши прабабушки и бабушки, говоря, что такой-то кавалер большой критикан (в смысле осуждения)» (ст. 99 із «Лекций по теории словесности»).
Прабабину науку добре завчив О. Слісаренко[397], омелькобуцнувши[398] в № 1 «Червоного Шляху» плужан Голоту[399] й Лісового[400] за їхні збірки поезій. Каже: «Поезія там і не ночувала». А навіщо той же «Червоний Шлях» їхні поезії друкував деякі? А навіщо сам критикан такі ж «холодно-революційні» вірші «всім, всім, всім» писав, а тепер здав до друку? А навіщо він (чи, може, хвальна редакція «Червоного Шляху»?) — саме ці збірки плужанські вибрав для вправ у лайці? А навіщо... ах, кавалери, кавалери! Менше про «голобельну політику» іншим закидати треба, коли самі люшнею свою молодь голомшите.
393
Загул Дмитро (1890-1938) — поет. Як літературний критик виступав також під псевдонімами І. Майдан та Б. Тиверець. Був членом літературного об'єднання «Музагет», організацій «Плуг», ВУСПП, «Західна Україна». Репресований 1933 р.
394
Савченко Яків (1890-1937) — поет-символіст і короткочасно футурист, критик. Належав до об'єднання «Музагет», член Асоціації працівників комуністичної культури («Комункульт»), ВУСПП. Репресований.
396
Потебня Олександр (1835-1891) — видатний мовознавець, фольклорист, літературознавець, чиї ідеї помітно вплинули на мовознавство й літературознавство XX ст., а також на креативні практики, зокрема символістів та формалістів.
397
Слісаренко Олекса (справжнє прізвище — Снісар; 1891 1937) — поет і прозаїк. З 1924 р. головний редактор видавництва «Книгоспілка». Належав до об'єднань символістів «Біла Студія» і «Музагет», футуристів — «Аспанфут» і «Комункульт». Брав активну участь у літературних організаціях «Гарт», ВАПЛІТЕ, техно-мистецькій групі «А». Арештований 1935 р. У 1937 р. розстріляний.
399
Голота Петро (справжнє прізвище — Мельник; 1902-1949) — комсомольський активіст, поет та прозаїк. Належав до літературних організацій «Плуг» і «Молодняк».
400
Лісовий Петро (справжнє прізвище — Свашенко; 1891-?) — автор нарисів, оповідань та повістей, активно виступав як літературний критик. Належав до Спілки селянських письменників «Плуг». Заарештований у 1935 р. Подальша доля невідома.