Тепер про побут. Хоч як мене т. т. з «Плугу» не запевняли, що нічого схожого на розпусту, за Гуменною, у нашій комуні немає, але приведена розмова з Чернишовою, її, Чернишовшині, слова про те, що «Середа — це півень до дівчат», що «в комуні не розбереш, хто з ким живе», «кожне перепробувало з десятьма жити», «як кури — де впіймав, там і закотив», зовсім не відповідають дійсному станові речей. Ці слова Чернишовші не зустрічають протесту з боку т. Гуменної[554]. Як на мене, це питання треба було б яскравіше змалювати. Як стоїть питання побуту в умовинах комуни в дійсності? На погляд комунарів і мій особистий, справа в цій галузі нашого життя стоїть так: над утворенням нового побуту ми бились весь час існування комуни, бились більше навіть, як над господарчими формами, та так і покинули, не знайшовши якихось нових форм. Покинули в надії, що нарешті більше освічені люди нашої пролетарської держави колись більше зацікавляться нашим життям і допоможуть нам в цій справі, дадуть свої висновки і певний напрямок.
Т. Гуменна була б дуже добре зробила, коли б, помітивши негативні боки в нашому побуті, поставила це питання на обговорення разом з нею ж на якій-небудь організації комуни (партосередок, комсомол, актив комуни і т. д.). Воно б було й реальніше, і корисніше в дійсності.
Першими ластівками з письменників, що завітали до нашої комуни, були: з російських письменників — т. Гладков, з українських — т. Гуменна. Сподіваюся, що це тільки початок зв'язку письменників з колективізацією і колективістами, що надалі він безперечно зміцниться, набуде характеру не «дачної прогулянки», а справжнього бажання вивчити наш побут, а також допомогти нам перебороти свою некультурність, ту некультурність, про яку пише, між іншим, і т. Гуменна в своїх нарисах.
Що додає лист т. К. Ананка до зачепленої теми? Перше: Ф. Гладков може заспокоїтися — з учительством говорив безпосередньо не він, а його супутник, хоч «общение» мав і він (див. листа). Друге: т. Ананкові, як ми вже догадувалися й раніш, доводиться обертати розмову хоч не на жарт, так на напівжарт, і т. д.
Звичайно, їм незручно перед своїм колишнім гостем... Звичайно, Ф. Гладков їх налякав — ото, мовляв, устряли в історію! Нас лист од Гладкова не лякає.
Отож усю справу ми будемо вважати за вичерпану, коли ще й учителі, безпосередні співрозмовці, напишуть до нас, що саме вони говорили й чули і що саме з того було «жартом».
А головніше: видно, як сприймає авдиторія — радянська авдиторія — листи Д. Гуменної. Вона зраділа, побачивши живе, правдиве слово і не побачивши ніякої «єфремовської» контрреволюційної концепції, що накидає авторці суворий критик із «Критики». Отож ми маємо право кінчити тим, чим були почали: наші закиди молодим письменникам зчаста бувають нерозважні, вони не допомагають, а «угроблюють» їх, не виправляють, а зневіряють, голомшать.
Треба уважніше читати й уважніше критикувати.
По шевченковські малюнки[555]
е 1914 року журнал «Україна» ч. II подав за іншими часописами, що Надія Смоляк, дочка Іраклія Ускова[556], коменданта Новопетровської фортеці, де кінчав своє заслання Тарас Шевченко, продає Шевченкові малюнки, числом вісім.
Імперіялістична війна, а далі революційна хуртовина занесли були сліди до Надії Смоляк, і аж 1915 року в часопису львівському «Стара Україна» ч. III—IV Іван Брик[557]друкує повідомлення «Пам'ятки по Шевченкові в родині Ускових». Автор переказує досить довгу переписку зі спадкоємцями Ускова, що звернулися до Українського Народнього Дому з пропозицією придбати 8 малюнків, 20 фотографій та один лист, що збереглися в них і що немовби оцінені київськими знавцями на 5000 червоних радянських карбованців. У листі, датованому 8-ХІ. 1924, лікар А. Картин, одружений на Анні Павловні, унучці Ускова (приймачці його дочки Наталки), подає більш-менш детальний опис двох картин (сепій), шести акварелів та 15 фотографій «роботи Т. Шевченка». Останнє невірно: фотографії стосуються пізніших років і роблені, очевидно, Усковим, а не Шевченком, що, між іншим, до фотографії ставивсь не дуже прихильно[558]: «Хоч як фотографія заманчива, та нема в ній вищого мистецтва» (лист до Б. Залєського[559], 10/VI-1856 р.).
554
Т. Ананко помиляється: цю розмову Д. Гуменна кінчає так: «Тобі не гидко, Василино?.. Що вона (Чернишовша. —
556
Усков Іраклій (1810-1882) — майор, з 1853 р. комендант Новопетровського укріплення. Дружньо ставився до Т. Шевченка. Всупереч царській забороні дав йому можливість писати і малювати.
558
До фотографії ставивсь не дуже прихильно — проте саме він допоміг І. Ускову придбати фотографічні прилади, що стало причиною приписування Шевченкові родиною Ускова авторства деяких фотографій.
559
Залєський Броніслав (1819-1880) — польський художник, гравер. За участь у польському повстанні був засланий в Оренбурзькі степи. Товариш Т. Шевченка.