Таке сталося з «Плугом». Він входить у новий етап своєї історії — десятий рік свого існування — доводячи вже самим своїм довготривалим існуванням і змінами, що відбувалися протягом цього часу, правильність керівництва від компартії літературним рухом, життьовість, актуальність і здійсненність поданого від неї гасла щодо «переведення селянських письменників на рейки пролетарської ідеології» (резолюція ЦК ВКП 1925 р.).
Дальша уперта праця над опануванням діялектичного матеріалізму, єдиної методи, що її мусить запроваджувати в своїй творчості пролетарсько-колгоспний письменник, не відрізняючись у змаганні до цього від письменника пролетарського, дальше й глибше втягнений в безпосередню участь в соціялістичній перебудові — ось запорука успішного розвитку пролетарсько-колгоспної літератури шляхом, наміченим від компартії — аж до докончого стирання меж між містом і селом, аж до злиття в єдину пролетарську сім'ю, як остаточну, ще, звичайно, неблизьку, мету всього руху.
Рецензії
По бур'янах революції
(Про Хвильового-новеліста)[618]
Революція творить новий побут, і треба писати революційний побут. Є ще пролетарська поезія. В українській літературі вона утворює добу, а може, епоху...
Відчувайте змагання моєї кляси! Моя кляса — пролетаріят — по крові в бур'янах і на шляхах боротьби за волю, рівність і братерство.
Ходить «кіт у чоботях» по бур'янах революції, носить соняшну вагу, щоб висушити болото, а яке — ви знаєте.
Характерний продукт якраз оцього найновішого часу нашої історії, її раптових переходів, бунтовливого настрою та шукання нових шляхів у житті і письменстві з переоцінюванням старих вартостей... Розклад і руйнування старого життя, соціяльно-громадські контрасти, нарождення і формування нових сил пролетаріяту, що сміливо йшов на боротьбу за нові революційні лозунги, — ось який зміст перших творів цього надзвичайно сильного реаліста... Стихійно дужий талант з надзвичайно великою здатністю до спостереження, він, мов губка воду, вбирає в себе типові факти й події розбурханого життя і творить з них широкі образи громадського руху й характерні постаті його діячів... Майстер зібрати в одну цілу картину сотні дрібнесеньких, буденних дрібниць, які безліч разів кожен бачив кругом себе й так до них призвичаївся, що вже на їх і не зважає.
Це — не ми про Хвильового. Це — Єфремов про Винниченка («Історія українського письменства», стор. 427). Але можемо й ми про Хвильового. Тільки, як стверджує проф. Білецький[619] в останній (1923 рік) книжці «Шляхів Мистецтва»[620], «до Хвильового од Винниченка путь ще чималенька». Білецький — про форму, а ми й про зміст, про всього мистця в цілому. І битися будемо, коли тов. В. Коряк у маленьких характеристиках «Шість і Шість» у бібліотечці «Гарта» пише:
Химерний характерник, залюблений у слово, у форму, мрійник. Як Дон Квізадо[621], очитаний у лицарських романах, так оцей — у сучасних формалістах, серапіонцях[622], пільняках, опоязах, практикуючий їхні теорії, занурений у різні впливології і все шукаючий свого творчого «Я».
Навіщо це — наперед? Чому не про бур'яни революції, не про синій листопад? Чому нібито він «розклявіятурив себе і опинився врешті перед обличчям неоспіваного пролетаріяту, хоч душа пролетарська, а сила творча, велика» (все — Корякове)?
Хіба не відчули, як бореться за змагання своєї кляси, що виросла в бур'янах революції, що плутається в цих бур'янах, у голубому димі, у синіх хмарах листопаду післяжовтневого, що, мов глієм[623], облип примазами, невірами, брудом і гнилотою — а все ж уперто бубонить в «Синьому листопаді» (стор. 97) — «ми не раби», а політкомка Марія, що її мають солоні вітри занести за Каспій, мусить визнати: «це найвище таїнство»? Ще б пак — це з бур'янів! Це з соняшної ваги.
618
Подаємо за першодруком у 1 числі журналу «Червоний Шлях» за 1923 р. У статті рецензуються книги Миколи Хвильового «Сині етюди» (X.: ДВУ, 1923; зміст: «Життя», «Колонії, вілли», «Редактор Карк», «Кіт у чоботях», «Юрко», «Солонський Яр», «Шляхетне гніздо», «Синій листопад», «Чумаківська комуна», «Бараки, що за містом», «Свиня», «Кімната ч. 2», «Легенда», «Дорога й ластівка») та «Заулок» (X.: Гарт, 1923).
620
«Шляхи Мистецтва» — літературно-мистецький журнал. Виходив у Харкові від лютого 1921 до лютого 1923 р. Вийшло 5 чисел.
621
Дон Квізадо — перекручене дон Кесада: Ґонсало Хіменес де Кесада (Quesada; між 1495-1509 — 1579) — конкістадор, котрий у пошуках Ельдорадо завоював територію сучасної Колумбії та її мешканців (представників цивілізації Чібча-Муїска, чиї перекази та міфи лягли в основу легенди про Ельдорадо); закінчив університет в м. Саламінка, генерал-капітан, залишив по собі історико-літературні праці. У вітчизняному літературознавстві це ім'я хибно ототожнюють із Дон Кіхотом (головним героєм однойменного твору М. Сервантеса (1547-1616), зокрема В. Коряк у книзі «Шість і шість» (X.: Гарт, 1923), вслід за Коряком і С. Пилипенко в цій рецензії, а також значно пізніше Г. Костюк у примітках до 1-го тому видання творів М. Хвильового в 5 томах («Смолоскип», 1984-1986). Помилка спричинена тим, що обидва іспанські прізвища в першій третині XX ст. подавалися українцями в спотвореній транслітерації: і ім'я конкістадора Квізадо замість Кесада (Quesada), і справжнє ім'я лицаря з Ламанчі — Квіхада замість Кіхада (Quijada, тобто «щелепа»), яке він згодом переробив на більш звучне — Quijota, тобто Кіхот. Хвильовий у творі «На озера» мав на увазі саме легендарного конкістадора — про це свідчить і опис пейзажу «...вогняна куля прекрасного сонця пливла за ліси — туди, за Атлантику, за океан», та й сам контекст, у якому постає образ дона Квізадо: «І тільки я, як невгамовний дон Квізадо, все шукаю нових ілюзій до невідомих берегів».
622
Серапіонці — «Серапіонові брати», об'єднання російських письменників на чолі з відомим теоретиком-формалістом Віктором Шкловським, що виникло на початку 1921 р. в Петрограді. Група ставила за мету творчий експеримент і пошук нових форм та засобів поборювання примітивізму й спрощення в літературі. Назву запозичено з однойменної книги Е.-Т.-А. Гофмана.