1. Наша доба — доба переходова від капіталістичного до комуністичного ладу, від клясового до неклясового суспільства, доба соціялістичних революцій і воєн, що розпочались у нас Жовтневою революцією.
2. Боротьбу ведуть: буржуазія, з одного боку, пролетаріят — з другого. Можна бути тільки по одному боці барикад. Інші клясові угруповання мають вибирати тільки поміж цих двох. Третього не дано.
3. Селянство в процесі клясової боротьби виявляє свою неоднорідність і окремими своїми частинами прилучається хто до буржуазії (куркульня, заможництво), хто до пролетаріяту (незаможництво, сільськогосподарське наймитство і здебільшого середняцтво). Останні групи ми називаємо революційним селянством.
4. Природа селянина подвійна: він і трудящий, він і власник. Цим пояснюється міжклясове положення селянства і його неусталеність у політичних симпатіях, і нетривалість у часи горожанської війни з соціалістичними гаслами — якості, що їм маємо протиставити свою свідомість.
5. Культурно-економічний процес, несучи в село нові способи продукції, інтенсифікацію і колективізацію сільського господарства, могутні машини, електрику та інші здобутки культури, несе разом з тим зачатки економічної революції на селі, що має село в цілому поволі урбанізувати, індустріялізувати, а селян у перспективі цього процесу включити в єдину пролетарську сім'ю як робітників землі.
6. Таким чином, селянство є потенціяльний пролетаріят, місце його — на протибуржуазному фронті, і гасла пролетаріяту є гасла свідомого революційного селянства.
7. Система радянської влади, що здійснює диктатуру пролетаріяту й сільської бідноти, дає їм можливість перебудовувати суспільство й вести його по шляху до нової соціалістичної культури, регулюючи певним способом господарчі взаємини.
8. Маючи точну й детально розроблену практичну програму, а також тверду лінію для праці на господарчому фронті, робітничо-селянська революційна суспільність ще й досі не має ясного пляну способів боротьби і знарядь на фронті культурному.
9. Тим часом тепер з переходом до так званого «мирного» будівництва в умовах непу, коли в місті росте й знов жиріє буржуазія, а в селі підводить голову куркуль, власник і орендар промислових закладів, що разом із впливом економічним ведуть наступ і ідеологічний, боротьба на фронті культурному набуває першорядного значіння.
10. Культурі буржуазній має бути протиставлена культура пролетарська. Міщансько-власницькій егоїстично-індивідуалістичній ідеології в першій протиставляється колективістично-творча — в другій.
11. Революційне свідоме селянство є майбутнє пролетарство, робітники землі. Гасла пролетарської культури — їхні гасла. Поруч пролетаріяту проти буржуазної культури — їхня тактика.
12. В сфері культурного будівництва величезну ролю має слово як основний спосіб передачі думок, слово усне й писане чи друковане. Таким чином, у загальній будові нової соціялістичної культури поважне місце займає створення нової робітничо-селянської літератури.
13. В часи панування буржуазії революційна робітничо-селянська творчість не мала можливости виявити себе, і тільки Жовтнева революція створила необхідні умови для її розвитку.
14. Розвиткові революційної селянської літератури на Україні стояв на перешкоді ще й національний гніт з боку російської шовіністичної буржуазії, що намагалася задавити все українське, незалежно навіть від клясової приналежности.
15. Тим самим українська селянська творчість опинилася на одному фронті з ідеалістичною українською дрібною буржуазією, що прагнула до буржуазно-демократичної революції й утворення своєї української культури, в противагу культурі російській, польській і т. д.
16. Це мимовільне об'єднання підтримувалося економічними умовами життя селянства, що давали змогу виходити на літературний кін майже виключно тим верствам, у яких переважав елемент достатньої власности над елементами тяжкої праці.
17. Силами цих буржуазно-куркулячих кіл була створена майже вся попередня література для селянства, зовнішньо — революційно-демократична, внутрішньо — власницько-міщанська.
18. Вплив цієї літератури, через недостатню свідомість нових творців, через загальну темряву й культурну відсталість нашого села, ще й досі тяжить над сучасною робітничо-селянською літературою як у сфері ідеології, так, звичайно, і в формах творчости.
19. Спілка селянських письменників «Плуг» ще 3 квітня 1922 року перша на Україні зафіксувала себе як певна соціяльна культурно-творча організація, що ставить собі за мету (§ 1 статуту) об'єднання розпорошених досі селянських письменників, що, ґрунтуючись на ідеї тісного союзу революційного селянства з пролетаріятом, ідуть разом із останнім до утворення нової соціялістичної культури й ширять ці думки серед селянських мас на Україні без різниці національностей.