20. Одночасно «Плуг» намітив основи своєї праці, опреділюючи її (§ 2 статуту) як боротьбу із власницько-міщанською ідеологією серед селянства й виховання як своїх членів, так і їхніми творчими зусиллями широких селянських мас у дусі пролетарської революції та притягнення їх до активної творчости в цьому напрямі.
21. Тоді ж «Плуг» намітив свої організаційні форми як всеукраїнської спілки письменників, які приєднуються до думок, висловлених у статуті й деклярації, тобто в ідеологічному вступі до нього, висловленому в §§ 1—2, і встановив спілчанську дисципліну в галузі контролю над працею окремих членів і колективного керівництва нею.
22. Працюючи як певна соціяльно-культурна творча організація, спілка «Плуг» (§ 3 статуту) не перешкоджає окремим її членам вступати одночасно до інших місцевих організацій, що стоять на ґрунті обстоювання соціялістичної культури. Таким чином, не корпоративні, але суспільно-громадські інтереси мають керувати всією працею спілки.
23. В результаті нашої праці до деякої міри опреділилися головні принципові положення, що можуть бути покладені в основу плятформи спілки, плятформи, що може бути остаточно оформлена, звичайно, тільки в процесі дальшої праці й боротьби на ідеологічному й художньо-творчому фронті.
24. У клясовому суспільстві красне письменство разом з усім іншим служить інтересам якоїсь певної кляси й тільки через клясу всьому людству. Тому пролетарська література, частиною якої має бути творчість революційно-селянських письменників плужан, є та, що організує психіку й свідомість трудових мас, маючи на меті досягнути завдань пролетаріяту як творця нового ладу.
25. Пролетарська література, будучи конструктором, організатором суспільної думки пролетарства і взагалі революційно-радянського суспільства, є разом з тим деструктором, дезорганізатором буржуазії і її літератури, борючися з її впливами на громадську психологію.
26. Революційно-селянська творчість плужан має бути скерована насамперед на організацію психіки й свідомости широких селянських мас і сільської інтелігенції в дусі пролетарської революції, а також поширення цих думок серед інших кіл населення: серед спільних пролетаріятові — з метою конструкції, серед ворожих — деструкції. Отож творчість плужан, як частина загально-пролетарської літератури, має бути антиподом буржуазної.
27. Буржуазна література навіть у буржуазній, а вже тим паче радянській, державі не сміє назвати себе перед лицем трудящих буржуазною й одверто виказати свої цілі. Вона повинна маскуватися за фальшовані гасла (здебільшого «демократичні»). Одночасно буржуазна література, передчуваючи свою загибіль і боячися щільно підійти до життєвої боротьби, затушковує свою сутність відривом од реального сьогоднішнього життя, збивається на містицизм, шукаючи рятунку десь зовні, уходить у сферу «чистого мистецтва», бавлячися формою яко самоціллю, і т. д.
Зразком такої творчости можуть бути твори неоклясиків, імажиністів[709], футуристів[710], символістів[711] та інших представників буржуазного суспільства.
28. В противність цьому революційно-селянські мистці, йдучи в ногу з пролетарськими, братимуть матеріял для своєї творчости з сучасної дійсности і побуту часів революції, а також революційну романтику життя й боротьби трудящих мас, переважно селянських, у минулому й його долю в майбутньому, освітлюючи все в дусі матеріялістичного світогляду, виходячи з прогноз, що він нам їх дає, як ото викладено в першій частині цих тез.
29. Отож основним завданням «Плуг» ставить собі створити широкі картини, твори зі всебічно розробленим сюжетом, головним чином із життя революційного селянства. Згідно з цим завданням «Плуг» прагнутиме поруч із революційною лірикою, що досі панувала в післяжовтневій українській літературі, продукувати твори з епічною й драматичною розробкою матеріялу, причому форма творів має наближатися до найбільшої широти, простоти й економії художніх засобів.
30. «Плуг» обстоює примат змісту проти буржуазних тверджень про найбільшу цінність твору — його мистецьку витончену форму. Зміст літературного твору дає словесно-художній матеріял для нього й змушує шукати відповідної форми, цебто зміст і форма суть діялектичні антитези, і зміст опреділює форму й сам художньо оформлюється через неї. Гармонійна художня синтеза змісту й форми дає найвищі, найліпші зразки мистецької творчости.
709
Імажиністи — представники імажинізму, художньої течії першої третини XX ст., в основу поетичної естетики котрих було покладено образ (image) як ключовий елемент.
710
Футуристи — представники футуризму (futurum — майбутнє (латин.)), формалістичного напрямку першої третини XX ст.
711
Символісти — представники літературно-художнього напряму кінця XIX — початку XX ст., поетична естетика котрих постає на інтуїтивно-ірраціоналістичних засадах. Відтак головна увага звернена на символ, знак, звук, за допомогою яких у художній мові відбувається «посередництво поміж світами».