Був близький до керівництва організаціями. На початку підтримував тісний зв'язок зі членом керівництва Яловим Михайлом, потім Річицьким[806], Озерським і Приходьком[807].
Восени 1933 року, у зв'язку зі триванням арештів, членами організації було поставлене питання про терор. Пилипенко за завданням Озерського сформував терористичну трійку.
Трійка повинна була організувати замах на Голову Раднаркому УСРР т. Чубаря.
Після арешту члена керівництва організації Озерського Пилипенко не припинив роботи з підготовки теракту, а зв'язався зі членом керівництва Приходьком, від котрого отримав подальші вказівки щодо лінії терору.
Таким чином, слідством встановлено, що Пилипенко був активним учасником контрреволюційної української диверсійно-повстанської та шпигунської організації, провадив активну роботу з формування повстанської периферії й шкідництва на ідеологічному фронті, взяв активну участь у підготовці терору, входив до керівництва організацією за літературною лінією, тобто скоїв злочини, передбачені ст. ст. 54-8, 54-11 КК УСРР.
Пилипенко винним себе визнав.
На підставі викладеного пропонував би:
Справу Пилипенка Сергія Володимировича, 1891 року народження, уродженця м. Києва, сина сільського вчителя, члена ПСР із 1908 р., колишнього капітана царської армії, колишнього учасника політбанди Несмєянова, що був членом УПСР із 1917 року, колишнього члена КП(б)У з 1919 по 1933 роки, колишнього організатора «Спілки Селянських Письменників» — «Плуг», що був директором Харківського Інституту ім. Шевченка, українця, підданства УСРР, сімейного, з незакінченою вищою освітою, що служив у Волинській петлюрівській бригаді, який займавсь на момент арешту літературною працею, — передати на розгляд судової Трійки при Колегії ДПУ УСРР із клопотанням про застосування до нього — вищої міри соціального захисту — розстрілу.
Довідка:
Обвинувачуваний Пилипенко С. В. перебуває під вартою при Спецкорпусі ДПУ УСРР. Речових доказів у справі немає.
Уповноважений СПВ ДПУ УСРР /Проскуряков/ «Згодний»
Пом. нач. СПВ ДПУ УСРР /Долинський/
«Затверджую»
[нерозбірливо] начальника секретно-політичного відділу ДПУ УСРР /Козельський/
[дописано від руки]:
Пилипенко мною допитаний.
Всі свої свідчення підтвердив.
Обвинувальний висновок затверджую.
Пропоную — розстріл.
Зам. Прокурора ДПУ УРСР [Підпис нерозбірливий]
24/ІІ 1934 р.
У пам'яті людській
Петро Панч
Біля колиски «Плуга»[808]
оли Сергій Пилипенко очолював Спілку селянських письменників «Плуг», «папаша» стало другим його ім'ям. «Плуг» був першою громадською організацією на культурному фронті Радянської України. Боротьба за перемогу Великої Жовтневої соціялістичної революції на цьому фронті набирала першочергового значення.
Метою «Плуга» було об'єднання розпорошених доти селянських письменників, які, ґрунтуючись на ідеї тісного союзу революційного селянства з пролетаріятом, ішли до нової, соціялістичної культури. Такі думки були покладені в основу ідеологічної і художньої плятформи Спілки селянських письменників. До «Плуга» потяглися не одиниці і не десятки, а сотні селюків, розкутих революцією. «Плуг» хутко почав рости.
Далі все залежало від практики письменницької організації і таланту організатора. Практика «Плуга» допускала прийом не тільки в індивідуальному порядку, а й цілими гуртками. Вимагалася тільки загальна ухвала і виписка з протоколу зборів.
Сергій Пилипенко виявився талановитим масовиком.
У Харкові, де тоді була столиця України, в Селянському будинку серед справжніх плугів і борін почали відбуватися щопонеділка регулярні плужанські вечори, доти не знані. На цих вечорах можна було послухати автора поеми «Червона зима» Володимира Сосюру, із уст самого Андрія Головка — його оповідання «Червона хустина», почути невгомонного автора «Буйного хмелю» Олександра Копиленка[809], нові вірші Андрія Паніва, Наталі Забіли[810], посперечатися з Іваном Сенченком про його «Червоноградські портрети», а з Григорієм Колядою — про його поему, в якій «Індустрія халявами зорить...». На літературних вечірках можна було зустрітися з автором популярної пісні «Гарно, гарно серед степу...» Іваном Шевченком і з молодим драматургом Дмитром Бедзиком.
806
Річицький Андрій (справжнє ім'я — Пісоцький Анатолій; 1882— 1937) — публіцист і літературний критик, журналіст, політичний діяч (член УСДРП, один із засновників та ідеологів Української комуністичної партії (УКП), член ЦК УКП, пізніше — член ЦК КП(б)У). Директор ДВУ, співробітник ВУАМЛІН, керівник семінару шевченкознавства в Інституті літератури ім. Т. Шевченка. Арештований після самогубства М. Скрипника.
807
Приходько Антін (бл. 1892-?) — політичний діяч. Член Центральної Ради від УПСР, згодом один із лідерів УКП(б), пізніше КП(б)У. Займав високі посади в уряді УСРР, зокрема був заступником наркома освіти, юстиції тощо. Репресований.
808
Уперше спогади надруковані в книзі: Панч П. Етюди. — К., 1973. Подаємо за виданням: Про Сергія Пилипенка: Спогади сучасників / Упоряд. і післям. О. Мукомели. — К.: Мартиролог України, 1992.
809
Копиленко Олександр (1900-1958) — письменник. Належав до літературних організацій «Плуг», «Гарт», ВАПЛІТЕ, ПРОЛІТФРОНТ.
810
Забіла Наталя (1903-1985) — поетеса, прозаїк, драматург. Знана авторка творів для дітей. Належала до літературних організацій «Плуг», ВУСПП.