Я завжди відчував якусь органічну народність Пилипенка, зріднення його з селянською масою, з її думками, досвідом. Я часто думав: звідки це у міського інтелігента? Тепер, коли я зустрівся з славною дочкою мого друга і вчителя юних літ — Мірталою Сергіївною, коли вона розповіла мені про свого діда, який пішов з Києва на село народним учителем, стають зрозумілими коріння щирої любови і поваги до селян Сергія Володимировича.
А ще, мені здається, жаринки симпатії і відданости хліборобам роздмухувала у ньому поезія Тараса Шевченка, з якою він не розлучався ніколи. Про генія українського народу він не забував і в своїй журналістській праці, і як директор літературного інституту, який носив ім'я великого Кобзаря.
Якось я зустрів Сергія Володимировича змореним, перемученим. Розповідає, що побував у місцях заслання Шевченка. Тоді нелегко це було здійснити. Транспорт ще не був упорядкований. Як він зміг добиратися до тих місць, пройти по всіх отих шляхах, по яких доля гонила Тараса? Він привіз відтіля якийсь матеріял, який потім використовував у своїх творах.
Отаким залишився в моїй пам'яті Сергій Пилипенко, невтомний трудівник, душевна людина, обдарований письменник і наставник літературної молоді.
Анатоль Крашаниця
Моя зустріч із Сергієм Пилипенком[851]
очаток 20-х років. Молоді літературні сили тягнуться до тодішньої столиці Радянської України — Харкова. Одні їдуть на навчання, інші — працювати. З міст і сіл до редакцій республіканських газет йде багата пошта з віршами, нарисами, оповіданнями і просто дописами.
Немало літературних творів молодих одержувала і редакція сторінки «Молоде Село». Треба віддати належне редакторам газет «Вісті ВУЦВК» В. М. Блакитному і «Селянської Правди» С. В. Пилипенку, як і журналістам, — вони старанно приглядалися до молоді і знаходили місце на шпальтах газет для публікації творів. Я деякий час (доки не захворів тифом) працював у відділі преси ЦК КСМУ[852], редагував сторінку «Молоде Село» і часто бував на Сумській, 11, де містилися основні республіканські газети. Ось тоді й довелося створити ініціятивну групу юнацьких пролетарських письменників. Ми прагнули об'єднати в асоціяцію юнацьких пролетарських письменників всі розпорошені по Україні молодіжні літературні групи, організації і окремих молодих письменників. Вже нам обіцяли запланувати й видання журналу «Трибуна Юнацтва». До складу активу асоціації входив Сава Божко, автор цих рядків, Іван Шевченко, Володимир Сосюра, Грицько Коляда, дещо пізніше Іван Кириленко. Літературній молодіжній організації обіцяли свою підтримку В. Еллан-Блакитний, С. В. Пилипенко, В. Коряк, В. Поліщук, А. Панів, який ще сам не вийшов з комсомольського віку. Незважаючи на малочисельність, наші літературні вечірки серед комсомольського активу міста, в ряді клюбів і учбових закладів Харкова користувалися певним успіхом. Незмінною окрасою їх були виступи В. Сосюри.
Якось ми затримались в кабінеті С. Пилипенка. Розмова зайшла про те, що молодь настирливо просить нас допомогти їй в створенні нових пісень, вже є спроби в окремих комсомольських осередках писати нові тексти на загальновідомі мотиви старих пісень.
С. Пилипенко порадив нам не тільки самим спробувати власні сили, але й звернутися від імени комсомолу до старших віком поетів і письменників.
Одним з перших за цю справу взявся І. Шевченко. Нашу ініціятиву потім підхопили П. Панч, А. Головко, В. Поліщук, П. Тичина, П. Усенко і ряд інших письменників. Під час тієї розмови в кабінеті С. Пилипенка я висловив думку про доцільність створити серію популярних книжок на історичні теми. Ця ідея захопила Саву Божка. Він обіцяв взятися за цю справу. За рік (1922-й) в книгозбірні «Молодого комунара» (видавництво ЦК КСМУ) вийшла серія таких книжок С. Божка: «Козаччина», «Хмельниччина», «Гетьманщина», «Гайдамаччина». Про якість цих робіт мені зараз говорити важко. Адже з часу видання їх минуло стільки років! І вони, здається, більше не перевидавалися. Але, очевидно, вони якось допомагали викладачам історії в школах і, головне, привертали до цієї теми увагу письменників. Як відомо, пізніше нашими письменниками (П. Панчем, Зінаїдою Тулуб[853], Н. Рибаком, Іваном Ле й іншими) було написано ряд високоідейних художніх творів на історичні теми.
— При редакції «Селянської Правди», — сказав мені Пилипенко, — ми думаємо створити спілку селянських письменників «Плуг». Ось у мене вже є проект статуту: ми матимемо і свій журнал, і своє видавництво. Зможемо допомогти нашій молоді і в створенні нових п'єс, пісень, про що у нас була мова. Ну як, згода?
851
Уперше надруковано у книзі: Заспівувач. Спогади про Павла Усенка. — К.: Молодь, 1982. Подаємо за виданням: Про Сергія Пилипенка: Спогади сучасників / Упоряд. і післям. О. Мукомели. — К.: Мартиролог України, 1992.