Десь у тому часі бачила я й Сергія Пилипенка. Було зібрання київського «Плуга» в приміщенні готелю «Континенталь». Плужан на цій зустрічі виявилося мало. Київський філіал начебто переставав існувати, принаймні «обов'язкові неділі» вже давно були забуті. Може, Пилипенко хотів оживити філію, зібравши хоч тих, що є? Крім мене й Сайка, добре пам'ятаю ще й Натана Рибака, тоді дуже скромнесенького початківця. (Може, тому й пам'ятаю, що дуже мене здивувало, чого приплив до «Плуга» цей синок цукрозаводчика з Верхнячки).
На тому зібранні я наважилася прочитати своє оповідання. І навіть Пилипенко сказав, щоб я його порвала. Героїнею моєї оповіді була літня селянка, яка все своє життя тяжко працювала, а їй сказали місцеві комсомольці, що вона куркулька. З облігаціями до неї чіплялися і довели до такої розпуки, що вона втопилась у криниці. Присуд «Плуга»: оповідання моє ідеологічно не витримане. Чому? То ж була жива правда, реальний випадок із буднів нашого Жашкова. До глибини душі розчарувавшись у «Плузі», я подала заяву про вихід із цієї організації.
Це означало крах усіх моїх надій. Я немовби пустилась берега і поволі впадала в усе більшу прострацію. Весна й літо 1928 року були просякнуті гнітючими роздумами: що ж далі маю я робити? Копійок нема, підгодовує мене сусідка-богомолка своїми пісними супами. Я ходжу з нею до Дарницького лісу по гриби, щоб хоч чим виправдати своє непотрібне нікому існування...
Та ось одного дня приходить до мене Юрій Будяк і каже: «Привіт від Сергія Володимировича і від усіх плужан!»
«Дякую,— відповідаю, — але я вже не член „Плуга“».
«Це нічого! Як ви тут? Я маю до вас справу. Прислав персонально для вас Пилипенко відрядження. Поїздіть по Україні, подивіться, послухайте людей, може, що напишете...»
«Я не маю за що...»
«Гроші дістанете: маєте ж відрядження...»
Читаю:
«Пред'явниця цього, член Всеукраїнської Спілки селянських письменників „Плуг“ тов. Гуменна Докія, їде на все літо цього року по Україні для всебічного вивчення життя й побуту с/г комун і колективів. Прохання до всіх громадських і державних установ допомагати тов. Гуменній в її роботі.
Як гарно прочитав мої мрії на відстані Пилипенко! А Будяк все умовляє: чого киснути ціле літо в Києві? Треба негайно їхати!
В момент моєї граничної розпуки Сергій Пилипенко знову подав руку, щоб витягнути мене з трясовини. Вдруге подав! Не знала я тоді, що це була переломна мить у моїй літературній біографії. Не знала й того, що не буде всіяна рожами моя життєва дорога, навпаки, самими шпичаками та багнистими вибоїнами. Але була це літературна дорога!
З насолодою потовклася два місяці по степовій Україні, трохи на Кубань заскочила. Після такої довгої київської стагнації я просто нетямилась у розкоші щораз нове бачити та чути. Все було неймовірно цікаве. Це була саме та курація[863], що найбільше мені потрібна, вона витягала з нетрів депресії й прострації.
А як приїхала до Києва, то й зажурилась. Ще ж ніколи не діставала я громадських грошей і повинна дати звіт за ті 80 карбованців, що вислав мені «Плуг». Я мушу своє справоздання написати й послати до «Плуга». А я ніяк не вмію реалістичного письма. Треба описувати, що бачила, а мені нудно описувати події та побут навіть у щоденнику. Там — самі думки, переживання, настрої, відрухи на щось, але нема опису, що саме вразило.
Під батогом «мушу» мучилась я, описуючи все, що побачила й почула в зразковій комуні «Авангард». Щось зліпила. Таке, що мені видалося геть безпомічним. «Та вже яке є, — потішала сама себе, — що ж, кращого не вдам...» А для заспокоєння сумління перед тим, як вислати до «Плуга», покликала Агату Турчинську[864] й Марію Галич[865], прочитала їм. А вони кажуть: «Добре! Посилай!»
Дуже скоро отримала лист із «Плуга» від Миколи Дукина, який писав, що мій нарис «Листи із степової України» вже друкується і щоб я присилала дальші частини. Затим прийшов лист від Панова, що «письменники зустрічаються на вулиці, витягують з кишені ч. 10 „Плуга“ і питають: „Читали? Та це ж цікавіше за „Бур'ян“ Головка!“ Дехто вам дуже заздрить... Робитеся популярною у всесоюзному масштабі...»
864
Турчинська Агата (1903-1972) — письменниця. Належала до літературної організації «Західна Україна».
865
Галич Марія (1901-1974) — письменниця. Належала до літературних організацій АСПИС, «Ланка», МАРС. У 1930-ті рр. відійшла від літературного процесу.