Афарбіт[141]
конче вирішив його вбити, цього капосного короля. Спочатку я довго вагався. Мій марксистський світогляд говорив, що особа в історії — ніщо, а індивідуальний терор — безглуздя. Але коли захорів тов. Ленін і я пригадав, що це є до певної міри наслідок есерівської отруєної кулі, коли фашистський наймит Конраді в Лозані убив по-злодіяцькому, ззаду, тов. Воровського[142], коли монархісти в Болгарії своїми бандитськими наскоками змусили виїхати звідти наше радянське посольство — терпець мені увірвавсь.
Треба помститися. Це — раз.
А по-друге: хіба особа, видатна особа, не є той організаційний центр, круг котрого купчаться певні клясові сили? Той конденсатор, звідки йдуть проводи на слухняну периферію, слухняну тому, що в тім конденсаторі-особі втілено авторитет цієї клясової групи? Гай-гай! Авторитарність ще така сильна, така глибока. Багато, багато комуністів, як захорів тов. Ленін, розгублено плакали: що ж ми робитимемо без нього? Цей королик, що я маю його неодмінно вбити, ніякий геній, ніякий талант. Це сіра, звичайна людина. Але круг нього купчаться наші гетьманці[143], монархісти всіх кольорів, оргеші[144], фашисти[145], всяке контрреволюційне сміття. Він — осередок їхнього мерзотного павутиння.
Пірвати його — і всі липучі нитки розвіються, переплутаються. Доведеться плести наново.
Так. Я вже наваживсь.
Мій акт буде актом дезорганізації ворожого стану.
Хоч на деякий час. Це — ніби на пиві бачимо налички «Баварія», «Тригорне». Я зірву наличку, хай підшукують іншу. Поки то зазнайомлять із нею маси. Адже масам треба прапора, щоб маяв десь поперед колони. Нема прапора — за ким іти?
Я забув повідомити, де такі думки снувалися в моїй запальній голові.
Напівтемна «Bier-Halle»[146] близько королівського палацу. Туди ходили пиячити різні челядники. Там я міг довідатися про всякі королівські звички, щоб винайти слушний момент для атентату.
Вже не вперше спускався я в цей закислий льох. І не один метр пива вихилив із льокаями[147] з королівських покоїв... Може, ви не знаєте, як це пити пиво метрами? Напевно ні, бо метрична система ще в нас за новину. Так от, бачите, кельнер несе вам кружку пива, а під нею кружалко, сантиметр заввишки. Кричите:
— Ще кружку!
Наливає ще, а на стіл кладе друге кружалко.
— Годі. Рахунок?
Подивився:
— П'ять кружалків — п'ять кружок. Що це ви сьогодні мало п'єте?
— Мало? К чорту з вашими кружалками, крамарі дріб'язкові, катеринщики! Давай доброго кухля. Покажу, як колись наші прадіди-запоріжці гуляли.
Та й гульнув же! Показав — на свою голову, бодай не згадувати... А винен був отой стариганчик — фельдшер із королівської амбулаторії. Сам би я не пив, — його хтів укачати. Довгий на язик був лисий німець, як уп'ється. Ото й сьогодні верзе й верзе:
— Що ви думаєте: я таки простий собі фельдшер? Ні, мій любий! Моє ім'я знатиме всесвіт. Незабаром мій афарбіт уквітчає мені чоло лаврами великої слави. Вже десять років я працюю в хемічній лабораторії королівського університету й мої досвіди мають неодмінний успіх. Ось бачите!
Він витаскав із кишені невеличкого слоїчка з якоюсь жовтявою рідиною, а з другої — маленький електрифікатор.
Але відразу знов ісховав: до нас наближався кельнер, несучи два великих глиняних чоботи з пивом. Ставлячи на стіл, пояснив:
— Тут по десять літрів у кожному. Колись наші бурші[148] випивали на заклад. Ого, кажу: це як за часів Петра Першого на асамблеях «кубок білого орла» фігурував? Ох, і п'янюга цей імператор пранцюватий був! Та й ці рейтарські чоботи саме на його ногу прийшлися б. Бач, здоровецькі!
— Ану-бо, мій славетний винахідцю, за ваш афарбіт, чи як там його, хоч і не знаю, кому й нащо він придатний?
— О!— аж підскочив учений фельдшер, — нащо він придатний! Нащо він придатний! Юначе, юначе! Тільки ваша юність рятує вас від мого презирства й зневаги. Чи ви читали колись «Невидимого» Велса, цю чудесну казку? Її нема, цієї казки. Вона стала дійсністю, як стають дійсністю всі казки наших прадідів, перетворені в реальне життя могутньою силою сучасної науки. Незграбні цяцьки колишні — катапульти перед сучасними броневиками. Так і «Наутилюс» Жюля Верна — дитяча іграшка перед нашими підводними човнами. Цепеліни змусили почервоніти від сорому примітивні мрії давніх фантастів. А я, я — королівський фельдшер, викину на смітник мізерну Велсову макулатуру, — його «Невидимого». Я реальними зроблю стародавні казки про шапку-невидимку. Ось вона тут, у цьому слоїчку.
141
Уперше оповідання надруковано в 4-5 числі журналу «Червоний Шлях» за 1923 р. Подаємо за виданням: Пилипенко С. Тисячі в одиницях: Збірка оповідань / Друге, доповнене видання. — X.: ДВУ, 1929.
142
Фашистський наймит Конраді в Лозані убив по-злодіяцькому, ззаду, тов. Воровського — йдеться про смерть повноважного представника РСФРР та УСРР, заподіяну колишнім офіцером-білогвардійцем Морісом Конраді (1896—?) 10 травня 1923 р. в Лозанні. До Італії Вацлав Воровський (1871-1923) прибув на міжнародні переговори з питань Близького Сходу та підписання конвенції про режим судноплавства в контрольованих Туреччиною чорноморських протоках. У 1923 р. в Харкові вийшла збірка літературознавчих праць Воровського «Русская интеллигенция и русская литература». Вважався також провідним марксистським критиком літератури.
143
Гетьманці — учасники збройних формувань під загальним командуванням Павла Скоропадського (1873-1945), гетьмана Української Держави (29.4.1918 — 14.12.1918).
144
Оргеші — члени однієї з перших фашистських організацій Німеччини (головним чином у Баварії), що виникла в 1918 р. як союз самооборони. Від 1919 р. на чолі організації став доктор Ешерих. Звідси й назва «Оргеш» — організація Ешериха. Офіційно заборонена в 1921 р.
145
Фашисти — представники політичної течії, що виникла на основі новітніх філософсько-політичних поглядів на державу як найвищу цінність та ствердження пріоритетів держави й нації (класу) над інтересами особистості. Прихід фашистів до влади зумовив постання тоталітарних режимів у низці країн Європи. Назва походить від слова «fascio» (італійською — зв'язка) — назви дружин, створених Б. Муссоліні в 1919 р.