— Забув, знаєте, жінці чув'яки на Кавказі купити: так же просила. Згадав аж по дорозі назад. От і бігав тут на базар. Тепер і додому можна. Прощавайте. Заходьте. Оповім багато цікавого.
І я, уявіть собі, частенько-таки заходжу до нього — послухати, бачте, багато цікавого. Адже я знаю напевно, який саме витвір величного Кавказу топче гладкими ногами шановна господиня затишної, теплої кімнати, м'яких чув'яків і самовдоволеного чоловіка з метеликом на шиї. А хто знає хоч найменший секрет, той почуває себе вищим від інших людей. Чи ж позбавляти себе цієї насолоди?
14/XIІ 1928 р.
Жовтий ридикюль[161]
тратон не був злодієм. Аж ніколи йому не спадало на думку взяти чуже. Незаможницького роду він, селянського, і повага до власности змалечку в ньому виплекана. Але в той пам'ятний день ніби хтось під руку штовхнув — візьми, візьми!
Та й спокуса велика була...
До ручки був Стратон дожився тоді. Вже давно і в дешеву студентську столовку піти було ні з чим. Хоч назад на село тікай з робфаку[162]. Довелося останній ресурс, як економісти пишуть, пустити в грошевий обіг. Зняв Стратон спідню сорочку, зняв підштаники домоткані роменські, виправ усе чистенько і пішов на Благбаз[163] якого коповика вторгувати. Хоч це й остання пара спіднього була, проте краще у всьому голому ходити, як голодному скиглити.
А на Благбазі народу — гуде! Перекупки, брезькуваті, маснопикі, ковбасою, млинцями, смажениною, пиріжками торгують. Аж слина Стратонові набігає:
— У-ух, кодлище чужоїдське! Ніколи в остаточну перемогу соцреволюції віри не нятиму, доки по базарах оці баби-перекупки з усіма рундуками не щезнуть...
Крутнув далі йти, коли зирк — якась пані дебела на нього киває:
— Ходи-но сюди лишень, кошика піднесеш додому.
О! Як нахідка, — підштаники, диви, цілі лишаться, хоч до завтрього. Взяв кошика з усякою городиною, м'ясом та іншиною, щодо обіду, і почвалав слідком. Пливе пані спереду, стегнами крутить, а в руці ридикюль жовтий теліпається.
— Отож, ізвідти в неї починається грошевий обіг... Ач, скільки понакуповувала, ненажера гладка!
Поглядає пані назад, боїться, щоб хлопець навтьоки не подався із кошиком.
— Ага, товстогуза, дрейфиш? Що ж: аби схотів, чорта пухлого спіймала б... А куди то ти? Іще тобі замало?
Звернула пані в гастрономію, вина купує, закуски різні бере.
— Ач, непманія як ласує, а ти очкура затягай. А грошей, матінко моя рідна! Цілий банок.
Запопадливе око Стратонове в ридикюль жовтий уп'ялося. Витягла з нього пані купку червінців, перебирає, которого віддати в касу.
— Ех, мені того на цілий мо' рік вистачило б. І одягся б, і взувся, а вже наївся б, наївся...
Помітила пані пожадливий погляд Стратонів, скосила око, поправила похапцем щось на грудях, ридикюль швиденько зачинила — і до Стратона наказливо:
— Ходім!
Пішли. А ридикюль усе перед очима теліпається, жовтіє. І червінці в ньому наче шелестять, промовляють:
— Тут тобі й хата тепла, і страва добра, і книжка-підручник, і чоботи нові, і білизна чиста...
— Е-ех, грабуй награбоване! Пані з того не збідніє, потвора непова, а мені... Ну, без ніякого сорому!..
Скоро порівнялися з якимись ворітьми, смикнув Стратон щосили за той ридикюль жовтий і дременув притьмом у двір. Тільки йойкнула пані з переляку та несподіванки, а далі Стратон нічого й не чув. Кулею промчав через двір, перескочив через паркан задній і хортом плигав за хвилину проз садок іншого двору, що виходив на паралельну вулицю. Не втишився він і там. Наче п'яти пекло Стратонові, так летів він прожогом усе далі й далі, кріпко притискуючи до грудей укоханий жовтий ридикюль. Там-бо вся надія його, все щастя й добробут.
Аж біля насипу залізничного спинився Стратон і сів під одкосом захеканий.
Млосна насолода оповила його. Аж очі заплющив:
— І як же воно так швидко та хороше скоїлося? Хоч у бога віруй — наче навмисне послав хтось сюди тую пані з жовтим ридикюлем. Ох же ти, мій миленький!
Скільки радощів у тобі криється...
Стратон ладний був цілувати його жовту порепану шкіру. Обличчя йому сяло, губи мимохіть розпливались у мрійливу усмішку, очі блискотіли зухвало й щасливо.
— Анумо, хоч порахую, скільки я заробив за послугу тій пані товстогузій. Адже кошика їй кварталів із п'ять протаскав недурно.
161
Подаємо за книжковим першодруком у виданні: Пилипенко С. Тисячі в одиницях: Збірка оповідань / Друге, доповнене видання. — X.: ДВУ, 1929.
162
Робфак — робітничий факультет. Загальноосвітня чотирирічна (іноді трирічна) школа для дорослих з ущільненою програмою, що мала на меті підготовку до вступу до вищого навчального закладу. Такі навчальні заклади були створені 1920 р. спеціально для робітничої і селянської молоді, згодом трансформовані в однорічні підготовчі курси.