— Це вірно, друже, але пам'ятай: гострий сюжет, цікава фабула, пекуча тема. Оцього шукай, без цього не виб'єшся в люди. Скажуть: недозріло, нема художньої викінчености, образи там бліді, мова кострубата, але ж (чуєш — але ж!) автор відгукується на сучасність, іде в ногу з нею, пробує розв'язати болючу проблему, указує на інтересні факти, потрібні й корисні. Це, знаєш, досвідчений письменник уміє з нічого розмальовувати: там ліричний відступ, тут історична згадка, паралель, там пейзажик, інтер'єрик, тут портретик із порівнянням: «у нього, мовляв, обличчя, мов редька, і, дивлячись на нього, здається, що на язик щось пекуче попало — так і кортить плюнути». А ти хлопець молодий, редьки, може, й не вигадаєш. Тобі багато матеріалу треба в твір убгати, щоб читача за живе взяло, за дев'яте реберце. Отож смокчи — мій заповіт тобі, смокчи усюди, повсякчас, невпинно і не зважаючи ні на що. Смокчи, конденсуй і ліпи. Без нагромадження матеріалу ти — ніщо: порожній лантух, вічне перо без атраменту, аероплян без пропелера, мильна булька...
— Сашко! Мене дивує, як ти досі не висмоктав великого романа...
— Іронізуєш? Глузуй, неймовіро... Сміється той, хто сміється востаннє, як мудро переклала недавно це французьке прислів'я (звичайно — з російської) наша розумна столична вечірня газета.
— Ну, Сашко, цього разу ти, справді, смієшся востаннє, бо вже другий дзвінок. Прощавай! Спасибі за поради — без іронії, їй-право! Вір, що приїду з чудовим, багатющим матеріалом...
— Полапаю — повірю... А поки що смокчи — чуєш? — навздогін ще раз погрозливо підвів руку приятель.
Поїзд поволі рушив на Південь, покидаючи безтемну, бідну, бач, на матеріал столицю УСРР[176].
Клепацький зі східців вагону упевнено, бадьоро кивав головою приятелю на пероні, а поїзд, прискорюючи ходу, повторював Сашкову пораду:
...кчи... кчи... кчи...
— Ви-смо-кчу! — стуливши руркою долоні, несподівано гукнув назад Клепацький, намагаючись укласти в це слово весь запал непереможного завзяття, всю молоду, невичерпану снагу, всю переконливість буйного бажання досягти своєї мети. Гукнув і враз засоромивсь, угледівши здивоване обличчя кондуктора — що там цей пасажир смоктати збирається? Наче й не малий...
Але збуджене розмовою заповзяття не покинуло його, й він лишивсь у тамбурі, зметикувати, як краще використати коротку відпустку, як скоріше зав'язати знайомства, натрапити на інтересних бувальців, як випитувати їх і з дізнаних фактів сплести каркас майбутнього твору.
...Сашко вірно говорить. Головне — тему влучити злободенну, винахідництво, шкідництво, героїзм ударників, викриття бюрократизму... А найліпше шкідництво... Воно ж бо прибирає найрізноманітніших форм, найскладніші вигадує комбінації, найдивовижніші побиває витвори фантазії. Ніякий письменник-авантурник не зможе конкурувати з вигадливістю шкідників. Вони, як ті мухи: здається, однакові, а їх тисячі відмін, найрізнокаліберніших обсягів від майже невидної оку до гігантів із жучиним гудом; від сірої, звичайної до розфарбованої всіма кольорами райдуги: зелені, жовті, сині, червоні, чорні, смугасті, плямисті, тьмяні й яскраві. Невинно збирають крихітки на столі — і до сказу доводять дужого бугая. Ласують поряд мирної бджоли медвяним соком і ятрять криваві уразки під хомутом крижастого ардена[177]. Лякливо злітають від помаху дитячої руки — і на маленьких лапках несуть смертодайну страшну заразу неповинним людям. Дзижчать надворі, в хаті, ось тут у поїзді, разом із людьми мандруючи за тисячі кілометрів, в аеропляні, летячи з відважним пілотом через океан. Дзижчать у лісі, в полі, на луках, над хвилястою річкою. Дзижчать на вікні глупої ночі в палаті хорої людини, дзижчать тонко й грубо, довго й з перервами, поодинці й купами. Навряд чи дослідники вивчили всі сорти мух, навряд чи перелічили їх. Мільйони інших тварин живляться мухами — і не можуть їх винищити. На місце згиблих повстають нові міріяди і дзижчать, кусають, шпигають, дрочать, заражають, шкодять, навіть убивають... Кляті шкідники! Мерзота!
Клепацький раптом перервав ходу думок:
— Що це я? Дурне порівняння, нікчемне. Гаразд, що сам себе впіймав, а то десь у творі був би вкрутив — і сказали б: автор не вірить у перемогу соціялізму, не вірить, що можна шкідників позбавитися, прирівнює їх до неодмінної ланки в системі природи, вийнявши яку, порушиш увесь ланцюг. Адже загибіль усіх мух віщує загибіль тисяч корисних тварин, що живляться ними. Ні! Обережно з порівняннями. Це слизька справа, кульгава... А шкода: шкідники — вони ж тому й шкідники, що в природі теж чужоїди, паразити. Старий термін набув нового значіння... Чекай, чекай, любий, та ти знов дурниці верзеш! Виходить так: каррозшук — корисна установа, але загине, як не буде злодіїв. Існування лікарів потребує хороб... От чортівня!.. Тьху, заплутавсь!.. Треба, мабуть, піти в вагон та, дійсно, замість розв'язувати мушину проблему, чогось корисного почитати, підкуватися...
176
УСРР — Українська Соціалістична Радянська Республіка (1919), з 1937 р. в офіційний обіг було впроваджено абревіатуру УРСР (Українська Радянська Соціалістична Республіка).
177
Арден — порода робочих коней-ваговозів, виведена в XIX ст. у Бельгії в місцевості Арденни.